Ольга Дубровіна: “Дивані експерти”, які закликають до змін, нічого не роблять, а тільки говорять”

Жіноча збірна України в Ризі розпочала підготовку до наступних матчів відбору на Євробаскет-2023. В порівнянні з минулорічним складом, який стартував з двох перемог у кваліфікації, в тому числі обігравши в Києві збірну Франції, Срджан Радулович не може розраховувати на травмовану Олесю Малашенко та Ольгу Дубровіну. Наставник пояснив це тим, що Ольга завершила кар’єру.

В коментарі прес-службі ФБУ Ольга Дубровіна підтвердила, що ймовірно завершила кар’єру, дала пораду гравчиням збірної перед важливими матчами, а також прокоментувала вибори президента Федерації баскетболу України

– Головний тренер збірної Срджан Радулович розповів нашому сайту, що Ви завершили кар’єру. Розкажіть, чи це вже остаточне Ваше рішення?

– Мені дзвонили тренери збірної, головний тренер Срджан Радулович та дівчака зі збірної і я справді всім сказала, що на 99% я завершила кар’єру. У мене ще були думки у грудні пограти, але через проблеми зі здоров’ям та інші чинники я думаю, що я закінчила.

Дуже хотілося цей цикл відбору пройти до кінця, особливо після успішного старту у кваліфікації. Ми розмовляли з дівчатами і з капітаном Аліною Ягуповою я говорила, але життя так складається, що не зможу допомогти дівчатам і грати в баскетбол.

Що ближче до гри, то більше серце роздирається, хочеться грати, бути в збірній. Але це головою, а тілом та фізикою треба розуміти, що просто так ти не можеш сидіти без баскетболу 8 місяців, потім вийти та “закидати” Францію.

– Збірній належить зіграти два виїзні поєдинки – спершу у Литві, а потім у Франції. Яка з цих ігор буде важливішою?

– Мені здається, обидва матчі будуть важливими та максимально складними, тому що ігри минулого року показали, що з Україною треба рахуватися. І мені здається, що Литва на нас налаштовуватиметься, як на чемпіонів Європи, а у Франції після того матчу в Києві буде позамежна мотивація нас обіграти і гра буде “не на життя, а на смерть”.

Нашим дівчатам треба все відпустити і виходити спокійними, як ми виходили на перший матч із Францією. Проти нас грали зірки світового баскетболу, а ми вийшли та показали все. Такого задоволення від гри я, напевно, років 20 не отримувала. Гра була в задоволення, це не було напружено ні фізично, ні морально. Мені здається, що кожен, хто в нас був на майданчику, отримував кайф від гри.

І ось так і зараз потрібно вийти, щоб отримати насолоду від своєї роботи – від передач, від перехоплень, від настрою. Не слід дивитися на рахунок, на табло. Грайте кожен епізод на максимум і має вийти.

– Можливо вдасться приїхати і бути поруч зі збірною хоча б на трибунах?

– Не можу обіцяти. Душею я буду з командою, а тілом – як вийде. Якби гра була в Болгарії або десь поруч, то проблем не було б, а так у мене йде лікування і потрібно проходити певні процедури, плюс у мене є тут робота, я займаюся біженцями, в тому числі юними баскетболістами, яким допомагаю влаштуватися, щоб вони продовжували грати у баскетбол. До того ж чоловік мене боїться взагалі кудись відпускати – я хотіла додому поїхати в Дніпро до родини, але через ракетні обстріли (одна ракета впала буквально за 2 км від нашого будинку) там зараз страшно.

Я закликаю кожного, в кого є така можливість, прийти на матчі і з трибун підтримати нашу жіночу збірну у важливих матчах відбору на чемпіонат Європи.

– Те, що через війну більшість дівчат виїхали з України, може стати плюсом для команди?

– Це може стати серйозним поштовхом для наших дівчат, які не дуже хотіли їхати з України, а зараз лише Крістіна Філевич у збірну викликана з українського клубу, а решта закордоном грають. Мені здається, що це змінить наших дівчат. Одна річ, якщо ти граєш, як легіонер, а інша, якщо сидиш в Україні і чогось чекаєш.

Думаю, як мінімум у жіночому українському баскетболі має статися поштовх. Зараз дівчата не з власної волі поїхали і багато хто є лідерами своїх команд. Тож думаю, що все буде гаразд.

– Ви сказали, що вірите в світле майбутнє жіночого українського баскетболу. На днях пройшли вибори президента ФБУ і Михайла Бродського переобрали на новий термін. Цікава Ваша думка з цього приводу.

– У мене різні історії стосунків були з Федерацією, були конфлікти, але вважаю, що такі “божевільні баскетболу”, як Михайло Бродський, повинні бути присутніми та повинні нести відповідальність за те, що відбувається у нас у країні.

Він це робив і впевнена, що робитиме далі. Нині, коли всі тільки розмовляють, коли всі лише засуджують, але при цьому не було альтернативи на виборах, я вважаю, що це єдина людина, яка може підняти український баскетбол з нульової точки. Інших альтернатив немає, лише розмови.

Мені не подобається, коли так звані “дивані експерти”, які закликають до змін, нічого не роблять, а тільки говорять. Якщо ти цього хочеш, то виставляй кандидатуру. Михайло Юрійович міг не подати свою кандидатуру, і що тоді? Але він залишився президентом, а де ті люди, які виступили проти? Чому ніхто не виставив своєї кандидатури?

Те саме Валерій Кондратьєв, якому величезна повага за ту допомогу, яку він надає і команді, і фронту. Він теж нічого нікому не винен, але він став віце-президентом ФБУ, буде відповідати за розвиток клубного баскетболу.

Знаєте, у мене сім’я у Дніпрі, брат на фронті, тому мені дуже болить тема війни, допомоги солдатам, допомоги біженцям.

Мені імпонує заява президента Харківських Соколів Сергія Чебишева, що краще він утримуватиме якусь кількість солдатів, щоб виграти війну, ніж утримуватиме легіонерів. Бо якщо зараз ти нашим воїнам не допоможеш, то потім буде пізно. Тренер Запоріжжя Стас Овдєєнко воює на передовій. Ці люди для мене – герої. Ось, хто любить Україну, хто показує це своїми діями. Є багато людей, яких ми не знаємо і не чуємо, як і чим вони допомагають фронту та людям, але є й ті, яким не чужий піар.