Минулого тижня українського тренера Клима Артамонова було визнано найкращим тренером сезону в чемпіонаті Австрії. Цей успіх став можливим, зокрема, завдяки перемозі “Капфенберга” у регулярному чемпіонаті.
В інтерв’ю basket.com.ua Клим Артамонов розповів про своє тренерське становлення в Австрії, особливості місцевого баскетболу та ностальгію за українським баскетболом.
– Вас визнали тренером року в Австрії. Це стало для Вас сюрпризом?
– Я і не замислювався на рахунок особистих нагород. У тренерській діяльності намагаєшся працювати 24/7, намагаєшся робити свою роботу на максимум, усе можливе, щоб підготувати команду до наступного матчу. Звісно ж, коли отримуєш таку індивідуальну нагороду, це приємно. Але на мою думку, у баскетболі не існує особистих нагород, бо це заслуга команди, кожного гравця, тренерського штабу та організації. Будь-яка особиста нагорода вчергове дає розуміння, що команда та клуб щось робить правильно.
– Ваш Капфенберг посів перше місце, вигравши 21 матч із 30 у регулярному чемпіонаті. Наскільки ви задоволені цим результатом? Він міг бути кращим? Чого не вистачило?
– Ми посіли перше місце у регулярному чемпіонаті і я вважаю, що це великий успіх. Це дуже важко зробити. Чемпіонат відносно рівний. Напевно, підсумок, чому ми посіли перше місце – як команда, як організація, пережили спади краще, ніж інші команди. Також ми були у фіналі Кубка, але на жаль, програли в овертаймі. Утім, це був перший фінал для нашого клубу за останні п’ять років. Востаннє команда посідала першу сходинку у регулярному чемпіонаті 8 років тому. Відтак, це великий успіх для клубу, але на даний момент ми перебуваємо на стадії плей-оф, лідируємо 2:0 у дербі проти Граца. Фокус зараз на задачі вийти в фінал.
– З Капфенбергом ви працюєте з грудня 2024 року. Коли підписували контракт, відчували, що затримаєтеся так надовго?
– У клубі я перебуваю з 2023 року, бо спочатку приїхав сюди у якості дитячого тренера. Однак, так вийшло, що першій команді знадобився асистент головного тренера. Так склалися обставини, що я пристав на цю пропозицію. Сезон 2023/2024 відпрацював у такій якості, потім була зміна тренера. Сезон 2024/2025 ми почали з іншим тренером. У грудні клуб ухвалив рішення призначити мене головним тренером. За це я вдячний клубу: він амбітний, але впродовж останніх 5-6 років йому не вдавалося вийти на верхівку австрійського баскетболу. Туди, де клуб звик бути. І нашим основним завданням було повернення клубу на ці позиції. На даний момент, у цьому сезоні, нам це вдалося.
– У чому основна специфіка австрійського баскетболу? Чи є якісь особливості?
– Я би сказав, що австрійський баскетбол доволі недооцінений. Специфіка у першу чергу в тому, що ти можеш мати 7 легіонерів у заявці. Взагалі не важливо, яке у тебе громадянство: американець, серб чи українець. В цілому, ліга доволі фізична. Команди мають 5-6 легіонерів, але команди все одно шукають physical point, себто фізичні кондиції гравця. Якщо ми візьмемо провідні ліги європейських середняків, то саме австрійський чемпіонат доволі недооцінений. Я у клубі третій рік і вважаю, що з цих трьох років лише у цьому сезоні нам вдалося влітку підписати таких гравців, які підходять цій лізі.
– Вашій команді під силу виграти і плей-оф?
– На даний момент ми у півфіналі, на цій стадії вже немає фаворитів. Чемпіонат рівний. Нам по силах це зробити, але в плей-оф ми граємо по одній грі ледь не щодня. Тому ми фокусуємося на наступній грі, яка відбудеться у четвер, проти Граца. Ми ведемо в серії 2:0. У четвер ми граємо третю гру вдома і думаємо зараз лише про це.
– Кого з українських баскетболістів ви хотіли б і могли б підписати?
– Є дуже багато хороших українських баскетболістів. Влітку вийшло підписати Віталія Зотова і ми дуже раді, бо позиція розігруючого дуже важлива. Я знав робочу етику, характер цього гравця і ні секунди не сумнівався, що він зможе допомогти команді, правильно зрозуміти філософію та битися у кожній грі. Тому з українців вдалося поки підписати лише Віталія Зотова, але побачимо, що майбутнє нам принесе.
– За Суперлігою вдається стежити? Які враження від минулого сезону?
– Якщо чесно, то не дивився багато ігор української Суперліги, але стежив за результатами. Ми бачилися із Дніпром, на товариському турнірі. Я вважаю, що на даний момент в Україні ліга намагається робити максимум можливого в умовах війни. Їм навіть вдається підписувати легіонерів. Тішить, що український баскетбол живе навіть в період війни. Це показує, наскільки сильний менталітет наших людей. Ну і звичайно, я очікував, що саме Дніпро стане чемпіоном Суперліги цього сезону.
– Сумуєте за українським баскетболом? А за Одесою?
– Авжеж, сумую. Для мене Одеса – найкраще місто на Землі. Усі мої найкращі спогади пов’язані саме із цим містом. Сумую за часами своєї ігрової кар’єри, але зараз я живу у баскетболі в іншій ролі, в ролі тренера і насолоджуюсь цим.
– Чи є плани приїхати до Одеси та провести майстер-клас для дітей із тієї ж команди БІПА?
– Звісно, я сподіваюся, що в якийсь період часу вдасться організувати і майстер-клас і щось ще корисне для розвитку українського баскетболу.
– Олександр Рябчук минулого сезону був граючим тренером БІПА-Одеса та допомагав молодим гравцям інтегруватися у дорослий баскетбол. А чи побачимо ми на паркеті вас?
– Повертатися на паркет я поки не планую. А взагалі, це хороша ідея: якщо тренуєш молодих гравців і є можливість з ними грати або тренуватися, це дає їм певний стимул і допомагає швидше розвиватися. У свій перший рік тут, будучи асистентом головного тренера, я також був тренером U-19. У деяких тренуваннях я працював разом з командою і бачив, що гравці зацікавлені розвиватися. Це непоганий метод, але повертатися на паркет я наразі не збираюся.
– Що думаєте про шанси збірної України потрапити на ЧС-2027? На початку липня ми граємо зі збірними Грузії та Данії, які наші перспективи?
– Я вважаю, що у збірної України великі шанси кваліфікуватися і оформити позитивний результат. Сподіваюся, що в літнє вікно буде легше запросити усіх основних гравців, аби усі були здорові. Тому бажаю нашій збірній успішно кваліфікуватися на чемпіонат світу.
Автор публікації
