Захисник збірної України Михайло Бублик після двох сезонів у Суперлізі в складі Кривбаса та Київ-Баскета продовжив карʼєру за кордоном. В інтервʼю пресслужбі ФБУ Михайло розповів про перехід у клуб другого литовського дивізіону Судува, поділився очікуваннями від нового виклику та пояснив, чому не продовжив карʼєру в NCAA.
Які перші враження від Литви та клубу? Як тебе зустріли одноклубники й команда загалом?
– Враження позитивні. Дуже маленьке місто, начебто 7-ме за розміром у Литві, але після України дуже маленьке. Я живу на одному краю міста, тренування — на іншому, тож у мене це займає 5 хвилин на машині. А за 30 хвилин від нашого міста знаходиться Каунас, тому якщо щось потрібно, то це не проблема.
Враження від клубу теж позитивні: усе на дуже професійному рівні, переймаються через усе, щоб гравець думав тільки про баскетбол — харчування, машина, тренери в постійному доступі для роботи. Це, напевно, найкращий період щодо професійності в моїй кар’єрі. Усі хлопці дуже веселі, дуже гарно прийняли, завжди питають, чи все добре, чи щось потрібно.
Наскільки складно бути єдиним легіонером у команді? Це новий досвід для тебе — як ти його для себе оцінюєш?
– Поки що складно, це насправді новий досвід для мене. Весь процес тренувань — литовською мовою. Так, мені перекладають англійською, але все одно поки що звикаю до цього. Не можу бути в атмосфері роздягальні: між собою хлопці розмовляють, жартують литовською. Але я думаю, що з часом трохи вивчу.
Яку роль тобі відводять у команді? Чи є в тебе очікування щодо ігрового часу?
– Тренер в інтерв’ю казав, що сподівається, що я якнайшвидше адаптуюся, зрозумію його філософію і стану важливою частиною команди в нападі. Думаю, проблем з ігровим часом не буде, потрібно лише виконувати те, що хоче тренер від мене на майданчику.
Тренер уже говорив із тобою про твою нову роль?
– Так, ми багато спілкувалися на тренуваннях, але більше розмовляли про те, яку систему захисту він хоче бачити, тому що тут трохи незвичний захист для мене, треба звикати. Треба реагувати на те, що кричать центрові на пік-н-ролах, тому що, як я казав, усе литовською. Мені потрібно трохи більше часу, щоб звикнути до всього цього.
Чи обговорювали ви з одноклубниками ситуацію в Україні? Відомо, що в Литві дуже сильно підтримують українців.
– Так, ми спілкувалися про війну. У нашого капітана дружина українка, до речі, грала в національній збірній України. Тому до війни він часто їздив з нею до Києва й Одеси, каже, що дуже любить ці міста. Ця команда попередні сезони грала у формі з українським гербом, і на їхніх домашніх іграх завжди на табло є український прапор — це перше, що мені скинув генеральний менеджер, коли ми підписали контракт.
Як ти проводиш вільний час поза баскетболом?
– Зараз маємо по 2 тренування, тому не дуже багато є вільного часу: відпочиваю, відновлююся, тому що зараз час важких тренувань. Але нещодавно ходили всією командою на футбол. Тут зараз чемпіонат іде до кінця грудня, і наша місцева команда ділить перше місце із Жальгірісом та має амбіції зіграти кваліфікацію Ліги чемпіонів у наступному сезоні.
Ти казав, що хотів спробувати себе в коледжі, але не склалося. Можеш іще раз пояснити, чому не вийшло?
– Так, ми планували піти в коледж, за підрахунками агентів, у мене мало бути 2 роки. Ми заповнили всі документи, але, на жаль, їх досі не перевірили — це дуже складний процес, вони перевіряють усі професійні контракти й багато чого іншого. Навіть коледжам, які намагалися прискорити процес, це не вдалося. Через те, що до кінця чекали підтвердження, було проблемно знайти клуб у Європі, тому що був кінець серпня і більшість команд були укомплектовані.
Що ти міг би зробити інакше, щоб цей варіант із коледжем усе-таки спрацював?
– На жаль, нічого не можна було зробити. Ми зробили все, що могли, університети зробили все, що могли, все залежало від організації NCAA.
Чи були в тебе якісь контакти з командами NCAA?
– Так, були контакти, були різні варіанти. Була навіть команда, у якій грає росіянин, і я про це ще не знав, коли тренер мене спитав, як я поставлюся, якщо в команді буде росіянин. Це було його перше й останнє питання, яке він мені поставив. Були коледжі з Флориди і Техасу, але я не думаю, що в цих програмах отримував би багато часу.
Як ти оціниш рівень баскетболу у своїй нинішній команді порівняно з українською Суперлігою — враховуючи, що це другий дивізіон?
– Поки що складно сказати, але за першими тренуваннями можу сказати, що це в рази більш фізичний та контактний баскетбол. Я знаю, що деякі команди з нашої ліги обігрували в передсезонних іграх команди з латвійсько-естонської ліги. Тренер казав, що наша команда мала п’ять пропозицій зіграти від команд LKL, але наш сезон стартує пізніше, тому й ми почали працювати пізніше. Судува того сезону стала чемпіоном і могла по праву зіграти в LKL, але поки що не має арени для цієї ліги.
Чого чекаєш від майбутнього сезону? Це фактично новий розділ у твоєму житті й кар’єрі.
– Очікую від сезону, що отримаю важливий досвід легіонера, допоможу команді перемагати. Це хороша можливість показати себе клубам LKL. Але зараз я зосереджений на тому, що повинен звикнути до більш фізичного баскетболу і бути спокійнішим у цьому середовищі.
Як ти змінився за останні два роки професійного баскетболу в Суперлізі — і як гравець, і як особистість?
– Я змінююся з кожним сезоном, з кожним днем. Думаю, що зараз я можу реально оцінювати, що я можу робити на майданчику, але прогрес не має стелі. Головне — це продовжувати працювати і заявляти про себе, де б я не грав.
Автор публікації
