В’ячеслав Кравцов про війну, збірну України та її суперників і Саудівську Аравію

Національна збірна України продовжує підготовку вже в Італії. А напередодні їхнього від’їзду до Розето-дельї-Абруцці журналіст basketballua.com поспілкувалася в Ризі з рекордсменом збірної за кількістю зіграних матчів В’ячеславом Кравцовим.

-Слава, ти проводив дійсно хороший сезон за «Дніпро», але на жаль він закінчився достроково. Розкажи, як провів весну.

-Так, я був у відмінній формі, проводив хороший сезон. Попри вік, був одним з лідерів за очками в команді та лізі. Як відомо, 24 лютого я перебував за кордоном зі збірною України. По ідеї, повинен був тоді одразу працевлаштуватися, знайти новий клуб. Були останні дні трансферних вікон у Європі, в деяких лігах вони вже закрилися. Агент пропонував варіанти, але я їх відхиляв. Не знаю, можливо, через те, що всі думки були зайняті тим, що відбувається в Україні. В голові був бардак. Чесно кажучи, думав, може вже взагалі не догравати сезон. Я настільки був пригнічений ситуацією в Україні, що на досить довгий час узагалі зникло бажання догравати. Минуло близько місяця, я трохи перезавантажився, почав шукати ліги з відкритими трансферними вікнами. І поїхав до Саудівської Аравії. І майже два місяці провів там.

-Розкажи про цю екзотику нашим читачам.

-Азійські чемпіонати дуже відрізняються від європейських. У них своє бачення розвитку баскетболу. Там не люблять підписувати багато легіонерів. Не знаю з якої причини, можливо не хочуть витрачати гроші, можливо хочуть, щоб місцеві баскетболісти більше грали, можливо глядачі хочуть бачити своїх гравців. Але майже в усіх азійських лігах підписують одного-двох іноземців. Конкретно в Саудівській Аравії – один легіонер. Тобто я був єдиним іноземцем у команді, і в кожній команді чемпіонату – так само. Однак треба сказати, що ці іноземці досить сильні. Звісно, ліга відносно слабка, але, приміром, візаві на мою позицію – це часто екс-гравці NBA. Тому легкої прогулянки проти тамтешніх гравців не вийшло, майже завжди мене опікав відомий американський гравець.

– Слава, ти кажеш, що понад місяць після початку війни приходив до тями. Як вам було в Іспанії 24 лютого, коли рідні та близькі перебувають в Україні, а вам треба виходити грати? Чому все ж таки вирішили вийти того вечора на майданчик, а не перенести гру?

-У мене ніби стираються спогади. Весь час згадую цей день, і дійсно майже нічого не пам’ятаю. Така дивовижна властивість мозку, психіки… Ми одразу вранці сказали, що не гратимемо. Зрозуміло, що нам було не до цього.

Новини про ймовірний напад на Україну постійно крутилися, писали, що це станеться 18 лютого, потім 19-го, потім 20-го, 22-го… Ніби й розвідки всіх країн кажуть, що готуються, стягнули війська, але йдуть дні, і ти заспокоюєш сам себе, що той карлик у кріслі просто залякує, грає в свої ігри, нападати не збирається. До останнього в це не віриш.

Напередодні гри я пізно ліг спати, десь близько другої ночі, не міг заснути. О п’ятій ранку 24 лютого мені починають наполегливо і гучно стукати в двері. Пам’ятаю, що різко прокидаюся, беру телефон подивитися, котра година, і бачу новини. Відчинив двері. Всі хлопці вже на ногах, намагаються дізнатися, як їхні сім’ї, домовляються, кого куди в Україні треба перевезти, кому допомогти з автомобілем тощо. Це тривало з 5 до 7 години. О сьомій пішли на сніданок, звісно, ніхто нічого не їв, просто сиділи продовжували спілкуватися. Ранкове тренування перед грою було призначене на 10 годину. Ми так і просиділи до десятої. Тренування скасували.

Питання, як бути з грою було відкритим. Мене запитали мою думку, я відверто сказав, що не знаю, що робити в такій ситуації, як буде, так буде. Не пам’ятаю, хто ухвалив рішення грати, але точно не гравці, нам сказали «треба зіграти». Втім, ви розумієте, яка тоді могла бути гра. Це зараз ми розуміємо з новин – тут вони наступають, тут не можуть пробитися… А в перший день була паніка.

Я грав мало в тому матчі. Виходиш на майданчик – думки трохи відступають, сідаєш на лаву, гра йде ніби десь фоном, так як коли вдома займаєшся своїми справами і десь там працює телевізор.

-Я чула зокрема і в баскетбольному світі від тих, у кого є знайомі в РФ, що ці знайомі писали, мовляв, нам соромно за свою країну… Ти отримував якісь повідомлення, наприклад, від тих, з ким перетинався в ЦСКА, або від інших людей з РФ?

-Дехто написав сам. Так, писали саме, що їм соромно, що вони цього не хочуть, що їх ніхто не запитує і нічого вони вдіяти не можуть. Я був здивований, що таких людей виявилося небагато. Решта просто мовчали.

Декому написав я. Мені було цікаво дізнатися, як це все бачать з того боку. Звісно, ми знаємо «новини», які їм згодовують. Але мені було важливо запитати людину напряму. Коли я виводив їх на розмову, з їхнього боку не було якоїсь ненависті. Вони казали, що так, це все печально, але ми не заглиблюємося в новини, в деталі, для нас це теж болісно, бачимо купу фейків з одного та іншого боку, щоб не травмувати психіку, ми від цього віддаляємося.

Є й ті, хто з’їв російську пропаганду, це вже не серед моїх знайомих, а друзі друзів або їхні дальні родичі. І вони дуже гучно повторюють всі ті тези про нациків і визволення, і там без шансів переконати в будь-чому.

-Нині рідні та близькі у відносній безпеці?

-Мої батьки виїхали з Одеси десь на п’ятий-шостий день війни. З дядьком, який живе в Чернігові, була складна ситуація. Уже йшли бої під Черніговом, він до останнього думав, що все минеться, і зрештою, снаряд прилетів просто в його город, у нього приватний будинок. Паркан, шматок будинку відірвало. Дядько в той час був у будинку. Ясно, що схопив речі і спробував виїхати. Це вже було непросто, адже Чернігів було майже повністю оточено, був один проїзд на Київ і той під обстрілами. Тому їхав практично лісовими стежками.

-Давай перейдемо до справ сьогоднішніх. Як пройшов перший збір збірної України?

-Хлопці ще під’їжджають. Я приїхав у другий день збору, Ілля Сидоров – на третій день, Іссуф Санон 9 червня. Завжди перший збір – втягуючий, проходимо базові елементи, повторюємо комбінації, новенькі збірники – їх вивчають, плюс тренажерка. В Італії до нас приєднаються решта гравців.

-Серед цих гравців мав бути Олександр Липовий, разом з яким ви провели найбільше матчів за збірну. На жаль, Саша отримав травму в грі чемпіонату Німеччини. Наскільки це велика втрата для української команди? Чи є кандидати до збірної, які здатні його замінити?

-Ситуація ускладнюється тим, що збірній не допоможуть ні Липовий, ні Близнюк. Богдан з особистих причин не зможе приїхати. Тож для збірної це велика втрата – ми втратили досвідчених гравців. Близнюк був на підйомі, видавав хороший сезон, Липовий – багато років у збірній, мені легко з ним грати, оскільки дуже добре знаємо один одного. Втрати відчутні. Однак у збірній є інші хороші баскетболісти. Паша Крутоус – універсальний гравець на цю позицію. Решта хлопців – молоді. Тому гадаю, на Крутоуса і Санона ляже відповідальність.

-Тренер збірної Айнарс Багатскіс у недавньому інтерв’ю заявив, що 28 днів активного перебування у збірній гравців NBA можна розбити на всі ігри протягом липня-вересня. Чи важливий приїзд Леня та Михайлюка на липневі матчі?

-Звісно, завдання тренера максимально всіх залучити до збірної, зібрати найсильніший склад. На жаль, скажу, що відсотків на 98 Леня та Михайлюка  в липні не буде.

-Як вам працюється в Ризі? Які тут умови?

-Прекрасні умови, просто супер. Готель, як ви бачите, хороший. Місто – чудове, гуляємо щодня, попри те, що є крепатура, ноги болять, але все одно хочеться піти в місто. Я в Ризі не вперше, все Старе місто мені добре відомо, однак усе одно приємно туди вийти, десь посидіти в кав’ярні. Дощ побачив. Там де я був попередні місяці – на дощ навіть натяку не було.

– Збірна України зіграє домашні матчі в Ризі. Чи сподіваєшся на цих іграх на домашню підтримку? Чи зможете відчувати, що справді господарі паркету?

-Передусім, Латвія зараз дуже близька з Україною, і без того ментально близькі нам латвійці стали ще ближчими на тлі подій в Україні. Так, нашу країну нині підтримує весь світ за винятком якихось тоталітарних держав, де мешканці навіть на знають, що насправді відбувається.

На змаганнях з будь-яких видів спорту, в будь-яких країнах усі підтримують Україну. Тому швидше за все, тут буде так само. Вірю, що буде дуже схоже на домашню атмосферу.

-Так, Латвія дуже сильно підтримує саме український баскетбол – з початку війни тут живуть і тренуються кілька сотень українських дітей-баскетболістів, нині проводять свої збори не тільки національна, а й юнацькі збірні. Я певна, ти бачив новини про переговори щодо участі українських клубів у Латвійсько-Естонській лізі. Яка твоя думка з цього приводу?

-Виникає купа питань – де базуватимуться, в яких містах, залах. Утім, гадаю, з залами тут немає проблем. Після цієї новини була ще про приєднання до польської ліги. Однак зважаючи на нюанси, які описали обізнані діячі в Україні, Латвійсько-Естонська ліга – найбільш реальний варіант. Наскільки я розумів, Польща не має плацдарму для українських команд, і мова була про базування на Західній Україні і матчі в Польщі. А це купа проблем. Крім того, звісно, не приїдуть легіонери.

Якщо ті три українські клуби, про які йшлося, таки переїдуть до Латвії, – це буде добре для майбутнього чемпіонату України, який буде відновлено після перемоги України у війні.

-Слава, кілька слів про кожного із суперників збірної. Виходячи з попередніх ігор та інформації, яка є на даний момент.

-Гра проти збірної Іспанії 24 лютого, зі зрозумілих причин, не була показовою. Тому тут можу говорити лише те саме, що говорив до того матчу. Іспанія – одна з найсильніших збірних у Європі, в якій кожен гравець може взяти на себе роль лідера. Ми готуємося, розбираємо їхню гру, звісно, що зайвої мотивації тут непотрібно.

Грузини, як правило, грають досвідченим складом, залучають до збірної досвідчених, вікових гравців. Шермадіні 33 роки, якщо вірити чуткам, то більше, і все одно він видає божевільний результат. У першій грі збірної України з Грузією набрав 23 очки. Грузію потрібно брати швидкістю, правильною швидкістю без втрат, з швидким проривом, дисципліною, і впоратися з великими, адже я вважаю, під час попередньої гри ми не впоралися з їхніми великими – Шермадіні і Шенгелія дуже впевнено себе почували.

Македонію вважають аутсайдером. Але команда з зубами, бореться, завжди може здивувати, готуватися до неї потрібно дуже серйозно.

-Це буде перше подібне літо, коли так багато матчів збірної – три гри на початку липня, потім ще в кінці серпня, ми всі у це віримо, і потім одразу ЄвроБаскет, і зразу після того клубний сезон. Наскільки це важко фізично? Як і коли відновлюватися?

-А є вибір? До 20 років був такий формат – граєш останній матч клубного сезону, приєднуєшся до збірної U20, проходиш місяць зборів плюс чемпіонат, потім зразу до національної команди і знову клубний сезон. Тоді було 2-5 вихідних днів за літо, причому не поспіль, а розкидані по літу. Нині буде щось подібне. Наскільки знаю, матимемо два тижні відпочинку в липні. Гадаю, цього достатньо. Всі професіонали. Нащо втрачати форму. Тим більше, цього сезону є збірники, які не грали після 24 лютого.