Олександр Кольченко: “Не встигнемо оглянутися, коли такі легенди як Рябчук, Конєв, Агафонов завершать кар’єру і на їх місце мають прийти інші”

Олександр Кольченко: "Не встигнемо оглянутися, коли такі легенди як Рябчук, Конєв, Агафонов завершать кар’єру і на їх місце мають прийти інші" 1 - basket.com.ua

Екс-баскетболіст національної збірної, володар золотих медалей Суперліги, титулу MVP та Кубка України Олександр Кольченко дав велике інтерв’ю пресслужбі Старого Луцька.

Олександре, ти, фактично, місяць тут, у Луцьку. Пригадай, як з’явився варіант з нашим клубом? З чого розпочалася ця історія?

– Сезон я розпочинав у київському «Будівельнику», однак в один несподіваний момент нам повідомили, що команда припиняє існування. Ми були в шоці. Після цього з агентами почали розглядати варіанти продовження кар’єри, але обставини і ситуація в країні, м’яко кажучи, не дуже сприяла багатьом варіантам. Тому ми взяли невелику паузу, я трішки відпустив ситуацію, адже морально було важко перелаштуватися. Згодом агент повідомив, що з’явився варіант з Луцьком. Ми почали пропрацьовувати цю пропозицію, адже в чемпіонаті залишалося не так і багато матчів. Зрештою, вдалося поспілкуватися з головним тренером. За 10-15 хвилин з’ясували всі основні моменти. Дмитро Чайковський розповів мені своє бачення, а я сказав, що не хочу просто так їхати, чітко заявив, що завжди граю лише на перемогу і для мене результат – найважливіше. Його це влаштувало, а мені сподобалося те, що клуб хотів робити зміни і здобувати перемоги.

В тебе є коло спілкування, сім’я, друзі. Чи радився з кимось щодо переходу?

– Я людина сімейна, тому, звісно, говорив із дружиною. Щодо спілкування з гравцями Луцька, то я знав всіх, але так склалося, що з Максом Дейною ми разом грали в «Черкаських Мавпах», протягом сезону підтримували зв’язок, спілкувалися щодо ситуації в країні, баскетболу. Декілька повідомлень мені вистачило, щоб прийняти остаточне рішення щодо переїзду сюди.

В одній з післяматчевих пресконференції тоді ще гравець «Кривбасу» Олександр Тіщенко говорив про те, що відчуває додаткову відповідальність, адже він один з найдосвідченіших гравців у команді. Якщо глянути на ростер нашого клубу, то, без сумніву, у тебе та Липовцева суттєва перевага за цим компонентом. Не відчуваєш додаткову відповідальність через це?

– В нас командний вид спорту і він передбачає те, що результат залежить від всієї команди. Ми з Дімою дійсно найбільш вікові та досвідчені гравці в «Старому Луцьку». Звісно, на нас розраховують, тому і відповідальність більша. Це відчувається на майданчику і в роздягальні. Хлопці в свою чергу цінують можливість набратися досвіду у нас, дізнатися щось нове. Ми хочемо поділитися, адже є чим. Було б неправильно суто закритися в собі. Я згадую себе у молодому віці. Кожен сезон в командах було по декілька гравців-іноземців, тренери закордонні, досвідчені українські гравці. Було мало знань і досвіду, але з кожним сезоном я намагався дізнатися щось нове, навчитися. У віці 30 + для кожного спортсмена настає час, коли треба і самому ділитися тим, що знаєш і вмієш.

«Олександр Кольченко нам завжди допомагає, навіть коли просто перебуває на лавці», – заявляв наставник команди Дмитро Чайковський. Втім це дуже тонкий момент, адже буває, що досвідчені гравці занадто активно інтегруються, порушують субординцію, намагаються певним чином впливати на тренувальний процес…

– Звісно, ми про це говорили і тренер не проти, щоб я ділився досвідом, але дійсно є етичні та професійні моменти. Ми можемо поговорити про все за чашкою кави, він ділиться своїм баченням, я – своїми думками. Насправді, це чудовий симбіоз, коли така комунікація є не лише на майданчику, а і за його межами. Коли я прийшов у «Черкаські Мавпи», команду тренував Максим Міхельсон. Він лише декілька років був на посаді головного тренера. В нас з ним склалися чудові стосунки, які, у підсумку, вилилися в чемпіонство 2018 року. Тренер повинен знайти можливість для спілкування з гравцями. Звісно, що й баскетболісти бувають різні, але якщо ми говоримо вцілому про адекватних людей, то це нормальна практика, коли є такий діалог і він йде на благо команди.

Фактично, після декількох тренувань у нашій команді, у першому ж матчі проти «Політехніки-Галичини», ти набрав 34 очки, провівши найрезультативніший матч у кар’єрі з 2018 року. Як вдалося відразу продемонструвати такий результат? Багато скептиків вважали, що ти не у надто хорошій формі після паузи.

– Ми професіонали навіть тоді, коли без команди. Для прикладу, коли починається літнє міжсезоння, то якщо ти будеш просто лежати на дивані і згадувати колишні досягнення, тобі буде важко почати новий сезон і набрати форму. Тим більше, в немолодому віці. Тож, звісно, я підтримував форму, знаходив можливості, працював індивідуально. Хочу подякувати за це добрим людям. Думаю, що вони будуть читати це інтерв’ю та посміхнуться на цьому моменті. Коли приїхав в Луцьк, я не був розібраний. Звісно, і не був готовий на сто відсотків. Щодо того матчу, то черкаський зал я люблю, він любить мене, ми з кільцями дружимо давно (посміхається). В мене не було завдання побити якісь рекорди. Лише бажання довести, що з моїм приходом в команді зміняться результати і команда виграватиме частіше. Дуже добре, що наші результати покращилися. Будемо працювати далі. Сподіваюся, що ми ще пошумимо.

Згодом був матч проти «Рівного». Поки єдиний з п’яти поєдинків, в яких ти взяв участь, і в якому нам не вдалося перемогти. Традиційно Луцьку дуже важко даються перемоги над рівнянами. Невже нам не під силу цей суперник?

– Треба віддати належне рівнянам. За нинішніми мірками в команди дуже хороший ростер. Наскільки я знаю, що багато гравців там не перший рік грають разом і бачили багато у баскетболі. Щодо результату, то мені здається, що ми були неготовими до тієї форми захисту, яку вони нам запропонували. Трішки не справилися з емоціями. Та й для мене це була лише друга гра. Багато хлопців, може навіть і я, здається, не повірили, що ми можемо перемогти команду з першої трійки. Хоча, як показала гра і наступні матчі, все можливо і все в наших руках. Якщо ми будемо грати в розумний баскетбол, використовувати свої сильні сторони і слабкі противника, то можна боротися і вигравати майже у всіх. Мені, звісно, хотілося б ще раз зіграти з командою з Рівного. Якщо буде така можливість, то я думаю, що ми можемо зіграти набагато краще.

В матчі з «БІПою» в кадр трансляції потрапила твоя суперечка з Дмитром Липовцевим. Що там трапилося?

– Іноді емоції беруть верх і потрібно їх контролювати, але інколи такими емоціями ти і себе ставиш у потрібне русло, і партнеру по команді допомагаєш. В цьому випадку це нам пішло на користь, ми почали краще грати у захисті, зробили якісь висновки. Ми з Дімою дуже досвідчені гравці і не повинні дозволяти молодим гравцям робити з нас клоунів. Я це сказав прямим текстом.

Незабаром матчі кубка та вирішальні ігри чемпіонату. Люди з команди розуміють, що насправді «все ок». Спортивне середовище теж розуміє, що така комунікація – нормальне явище, але от для людей ззовні все ж варто уточнити: ніякого конфлікту немає?

Щодо наших взаємин з Липовцевим, то у нас все нормально, живемо в одному комплексі на одному поверсі, часто ходимо на каву один до одного. Ми поговорили і впринципі немає ніяких проблем. Якщо комусь здалося, що є якийсь конфлікт, то про це не варто переживати. Загалом в нас команда дуже дружня, багато часу проводимо разом. Нещодавно збиралися у піцерії.

«У Хіміку я “став на ноги” як спортсмен, як баскетболіст, як особистість. Десять років в Хіміку – це пристойно. Саме там я зрозумів, що баскетбол – моє», – це твоя цитата з інтер’ю. Зараз, на жаль, вже немає «Хіміка», «Азовмаша», зрештою, «Будівельника». Не чужих команд для тебе. Ця історія стала для тебе особисто-спортивною драмою?

– Кожна команда, в якій я грав, залишила якісь спогади і відбиток в моєму житті, друзів і знайомих, з якими я підтримую стосунки. В тому ж Маріуполі у мене було багато друзів. З початком повномасштабної війни всі роз’їхалися. Я знаю лише про тих, хто поїхав на підконтрольну Україні територію. Слава Богу, що вони виїхали і в безпеці. Тому в контексті Маріуполя у мене зараз думки пов’язані з війною. Щодо «Будівельника», то там теж залишилися близькі люди. Ці люди зараз без роботи. Дуже шкода. Южне – це, фактично, мій дім. Велика частина кар’єри в цьому місті, моє формування як професійного гравця також. Там я зрозумів, що спорт – це той вид діяльності, яким я хочу займатися. Дуже прикро, що зал в Южному впродовж тривалого періоду часу не приймав матчів Суперліги. Дуже добре, що це місто врешті прийняло «бабл». Так, команди зараз немає, але люди, які живуть у цьому місті, пам’ятають прекрасні часи «Хіміка», коли вся арена була заповнена глядачами під час Єврокубку, чемпіонату України. Люди вміють вболівати, адже це місто дуже спортивне. Зізнаюся, що коли розпався «Будівельник», я підтримував свою форму саме в «Олімпі». Відчуття були такі, ніби я повернувся на чергове тренування.

«Насправді те, що ми з ним на одній позиції – справді чудова можливість повчитися чомусь новому, і я на тренуваннях дійсно слідкую за його рухами і намагаюся використовувати їх». Хто сказав цю цитату про тебе?

– Можливо, Даня Марків. Він часто запитує щось. Хоча, насправді, всі молоді хлопці розуміють, що мені є чим поділитися, але думаю, що все ж це Данило. Я не хочу, щоб це виглядало, мовляв «Іди сюди, малий, я тебе навчу грати баскетбол». Якщо людині це потрібно і цікаво, то я завжди за і відкритий до будь-якого діалогу. Життя така штука, що сьогодні у тебе все добре, а завтра – потрібна допомога і тобі.

Дійсно, вгадав з першого разу. Наступна тема для розмови – рекорд за «трьохами». Зізнайся, тримав в голові цей фактор перед матчами?

– Чесно, я навіть не стежив за тим, що можу якийсь рекорд побити. Навіть не пам’ятаю з ким ми грали тоді. Головне, що виграли цей матч. Я прийшов в роздягальню, взяв телефон і були пропущені від близьких та друзів. Вова Конєв, мій хороший друг, з яким ми грали разом, жили на одному поверсі, теж написав мені. До речі, от сфотографуйте сердечко. (показує серце руками – автор)

Вова Конєв – це «ван лав» як спортсмен та людина. Він написав мені «Старий, ти вогонь. Бачиш, а ти не хотів вже в баскетбол грати». Ми з ним ділилися тим, що втомилися від ситуацій, коли ти працюєш і раптово залишаєшся без команди. Тебе от «відрізали» від команди, а ти, окрім баскетболу, нічим не багатий. Так от, Вова написав за рекорд, а я не відразу зрозумів про що він. Згодом, коли вже був в готелі, повернувся до цієї теми і побачив, що мене почали позначати у пабліках. Коли прочитав статті та пости, тоді зрозумів що сталося остаточно. Звісно, це дуже приємно, але як такої цілі у мене не було. Якщо ти в кожному матчі віддаєш максимум того що ти вмієш і знаєш, працюєш на командний результат, результат приходить.

До речі, про Конєва. Чи спілкувався ти з ним щодо його стану здоров’я. Він, напевно, засмутився, що не вдалося поїхати в розташування збірної…

– Він отримав таку травму, як в мене була в «Будівельнику». Ми поділилися загальними думками. Володимир запитав як я проходив реабалітацію. Звісно, він переживав що перед самою збірною отримав таку травму, не вийшло поїхати і показати, що є ще порох в порохівниці. Зрештою, тренер збірної, Віталій Степановський, людина, з якою він працював протягом довгого періоду часу і добивався часу. Володя хотів бути в дванадцятці гравців, які б провели ці матчі.

Єдиний гравець із Суперліги. І точно ніхто не сказав би, що це незаслужено…

– Так, він своїм професіоналізмом, жагою до перемоги і спортивною етикою доводить, що наразі топ в цьому чемпіонаті. Нехай Бог дає йому здоров’я продовжувати бути серед кращих гравців ще багато років. Нічого неможливого немає.

На мою думку, «кити», на яких тримається ця Суперліга – це гравці, на кшталт, Кольченка, Агафонова, Рябчука, Конєва і т.д. Тобто, ваше покоління. Ви розумієте, що, окрім всього, у вас є ще й якась особлива місія, передати естафету і досвід, дочекатися цієї от зміни поколінь?

Звісно, зараз такий момент, що в найближчий час багато з цих людей можуть завершити професійну кар’єру гравця. Так, хтось може стати тренером. Мені здається, що буде невеликий спад в плані передачі естафети молоді. Однак для молодих гравців зараз це час, аби перейняти досвід і отримати знання від нас. Баскетбольне ком’юніті – це одна сім’я. Можна порівняти з будинком, в якому кожна квартира – це окрема команда. Тому час такий, що не встигнемо оглянутися, коли дійсно такі легенди як Рябчук, Конєв, Агафонов завершать кар’єру і на їх місце мають прийти інші.

Видання «Трибуна» складає «Рейтинг сили» команд Суперліги. В останньому з них «Старий Луцьк-Університет» на шостому місці. В турнірній таблиці у нас сьоме місце. Невже це максимум наших можливостей наразі?

– Я вважаю, що трішки було втрачено часу на початку чемпіонату. Якби зміни відбулися на бабл-два раніше, то можна було б сміливо говорити про вище місце у турнірній таблиці. З «Дніпром» важко буде боротися. Було б добре зайняти сьоме місце, бо на шосте вже непросто піднятися. Все було б в наших руках. Я не люблю читати аналітиків та експертів, прогнозувати. Наше завдання робити максимум, працювати на результат. В експертів своя робота, а в нас своя. Час покаже на якому ми місці заслуговуємо бути. Звісно, нам є що надолужувати.

В тебе чимало персональних і командних здобутків, однак щодня ти продовжуєш тренуватися, професійно виконувати свої обов’язки. Як вдається не втратити мотивацію?

– Наше покоління виховувалося без гаджетів на якихось вищих цілях, коли нічого за душею немає і лише своїм трудом, кров’ю та потом ти можеш досягнути результатів. Я не хочу грати баскетбол до того часу, поки з мене молоді хлопці робитимуть клоуна. Поки я зберігаю своє обличчя та певний рівень, я буду займатися улюбленою справою. А ще один момент – це моя сім’я. Остання розмова на цю тему до цього часу в моїй голові. Старша дочка сказала мені «Тату, тільки не вздумай ще завершувати з баскетболом, я хочу, щоб ти грав і буду приходити на твої матчі». Це відклалося в моєму серці. Вони дивляться матчі, переживають, пишуть СМС. Коли мої діти кажуть, що я ще «красава» – це один з головних мотиваційних моментів.

0

Автор публікації

Офлайн 10 години

BasketAdmin

18
Коментарі: 1Публікації: 723

2 думки про “Олександр Кольченко: “Не встигнемо оглянутися, коли такі легенди як Рябчук, Конєв, Агафонов завершать кар’єру і на їх місце мають прийти інші”

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
*
Генерація паролю
Цей сайт використовує файли cookie, щоб запропонувати вам кращий досвід перегляду. Переглядаючи цей веб-сайт, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie.