Максим Шульга: “Зрив переходу в “Вілланову” ніяк не вплине на мої шанси потрапити в НБА”

Захисник «Вірджинії Ремс» Максим Шульга висловився про зрив переходу в «Вілланову», тенденції сучасної НБА і свої цілі на останній сезон в NCAA.

– Минулого року ти казав, що в 2024-му підеш на драфт або розглядатимеш варіанти продовження своєї баскетбольної кар’єри в Європі. Що змінилося і чому ти вирішив залишитись ще на один сезон у студентському баскетболі?

– Спочатку був план йти на драфт чи повертатися в Європу. Потім поспілкувався зі своїм тренером і деякими скаутами . Вирішив, що мені краще залишитися ще на один сезон в NCAA в трохи сильнішій конференції. Увага скаутів стала набагато більшою. Цілий сезон за нами слідкували. Їздили скаути «Сан-Антоніо Сперс», «Вашингтон Візардс», на багатьох матчах були.

– Наскільки майбутній сезон може стати визначальним для тебе в контексті шансів потрапити до НБА?

– Насправді не сильно про це думаю. Стараюся посто жити кожен день окремо, сильно наперед не забігаю. Я знаю, що ситуація дуже хороша для мене, щоб проявити себе і продемонструвати свої кращі якості.

– В студентському баскетболі при переході гравця з одного коледжу в інший при трансфері обговорюється із тренерами, з менеджментом команди наперед роль гравця, адже тут грошової складової немає?

– Зазвичай ні, але в деяких випадках так. Це обговорюється, коли ти гравець останніх років кар’єри в NCAA, тобто четвертий чи п’ятий сезон в коледжі і не хочеться ризикувати, перейти в якусь організацію і не грати, сидіти на лавці. Коли я з Іспанії приїздив в коледж, то, звісно, про це мова не йшла. Але коли я переходив з «Юти» сюди, то тренер, якого я знаю, говорив, що у мене буде більш важлива роль. Я буду більше грати з м’ячем, більше як лідер команди. При переході в «Вілланову» те ж саме обговорювалось.

– Чи були у тебе пропозиції від якихось ще коледжів в це трансферне вікно?

– Так, було багато коледжів. Всі не назву, але топові скажу.  Спочатку я збирався йти в університет Флориди, але потім щось там з тренером сталося. Вони спочатку говорили з моїми агентами, але потім щось було з тренером і не зрослося. Я точно деталі не знаю. Потім збирався йти в Uconn. Ми вже домовилися про візит. За день до візиту вони підписали гравця на мою позицію. Мені подзвонили за ніч до того, як я мав туди їхати. «Вілланова» була дуже зацікавлена в ті 7-10 днів, коли я говорив з Uconn. Але я їм не відповідав, бо планував перейти в Uconn. З цією командою не склалося і я вирішив вести перемовини з «Віллановою». Вони були зацікавлені настільки, що прилетіли і показали презентацію. Ми сходили на обід. Вони розповіли, як бачать мою роль в команді і всі деталі.

– Як ця презентація виглядає, що тобі показують?

– Вони показують, яка атмосфера в школі, які фанати, яких професійних гравців підготували за всі роки. У «Вілланови» є три головних гравці. Розповідають,  як вони мене бачать, порівнюють з колишніми гравцями команди. Говорять про стиль гри, комбінації, баскетбольну базу.

– В цій презентації беруть участь тренер і хтось із менеджменту?

– Тренер-асистент і генеральний менеджер.

– The Athletic писав матеріал про головних людей цього трансферного вікна. Ти був в цьому списку. Вони написали, що Максим Шульга – один з кращих шутерів і чудово змінює ритм гри, часто виходить на лінію штрафних. Що ти в останній сезон свій в NCAA хотів би додати до свого скілсету?

– Навіть не знаю чи зможу виділити якийсь один аспект і одну річ, але зазвичай я просто люблю працювати над всім взагалі: дриблінг, захисти, передачі. Я не люблю бути одногранним. Для отримання хвилин в коледжі треба вміти знайти те, чого команді не вистачає для перемог. Треба вміти робити все.

– Коли ти їхав у США з Іспанії у тебе була довгосторкова ціль потрапити в НБА чи просто хотів отримувати досвід студентського баскетболу?

– Не було ніякої цілі. Можливо, десь в голові є думка, що щось вийде і я потраплю в НБА, але початкової такої цілі не було. Я сюди їхав просто набратися досвіду, щоб потів повернутися в Європу. Головний ризик, що ти просто не знайдеш себе в команді, будеш сидіти на лавці. Тому я люблю працювати над всім, щоб закрити будь-які діри в команді, отримати ігровий час. Мені здається, що я пройшов через всі ролі, які можуть бути.

– Чи були пропозиції з Європи, які тебе могли б зацікавити?

– Були пропозиції в основному з Іспанії, бо я там грав у юнацькому віці. Тобто я там вважаюсь як іспанський гравець, а не як легіонер. Після мого третього року в мене була пропозиція від «Більбао». І після попереднього сезону були пропозиції від «Жирони» та «Валенсії».

– Леброн Джейс в подкасті з Джей Джей Редіком розповідав, як він шкодує про те що не потрапив у коледж, не отримав свої вечірки студентські. Як у тебе проходить це життя в коледжі? Наскільки ти відчув, як це круто і наскільки досвід життя саме в американському коледжі є важливим і особливим?

– Перші два роки я намагався вписатися в життя коледжу. На початку сезону все заспокоювалося. Починалися тренування, але влітку передсезонка. В першу неділю червня ми тренуємося, але потім починається вечірка, світло виикають. Літо тут дуже довге. Ми самі на кампусі, треба чимось себе зайняти. Влітку і осінню це відчувалося.

– Всі говорять про тріо з «Вілланови» в «Нью-Йорк Нікс» – Джейлен Брансон, Донте Дівінченцо, Джош Харт. Як ти думаєш на фоні їх виступу в плей-офф, наскільки акції коледжу підросли?

– Можливо, трохи, але у «Вілланови» вже було ім’я саме через цих трьох гравців ще коли вони стали чемпіонами NCAA два чи три роки поспіль.

– Хтось приїздив до вас з вихованців «Вірджинії Ремс», які грають в НБА?

– Я не бачив нікого. Були гравці, які виступають в Європі і Південній Америці, але не з НБА. Цього літа, думаю, приїде Вінс Вільямс з «Мемфісу». Він добре провів кінцівку сезону. Думаю, він цього літа приїде.

– Так склалося у нас так в українському баскетболі що з гравців які виступали в NCAA лише один захисник потрапив до НБА, це Святослав Михайлюк. Можливо, ти десь відчував порівняння з ним протягом своєї кар’єри, особливо останні пару років?

Взагалі не відчував, якщо чесно.

– Якби у тебе була можливість зараз обрати одного гравця НБА, з яким би ти хотів провести два-три тижні індивідуальних тренувань, хто б це був?

– Шей Гілджес-Александер. Це дуже хороший гравець, в нього техніка добре поставлена. Один з найбільш технічних гравців НБА, його неможливо зупинити. Якщо ти в одну сторону підеш, він йде в іншу.

– Якій команді НБА ти симпатизуєш?

– В цьому плей-офф я підтримував «Оклахома-Сіті Тандер».

– Твоя думка на рахунок Бронні Джеймса і його шансів потрапити в НБА?

– Я думаю, що він хороший гравець. На його місці я б залишився ще на рік в коледжі, але на драфті його повинні взяти. Не знаю рано чи пізно, в першому чи другому раунді. Якщо його візьмуть, то, думаю, він ще рік проведе в G-Лізі. Дуже хороший талант, він атлетичний. Зрозуміло, що він не буде, як Леброн. Але видно, що в нього є талант і фізичні дані гравця НБА. Він завжди грає правильно, віддає передачі коли треба, не перетягує на себе, високий баскетбольний IQ. Думаю, Бронні стане солідним гравцем НБА, але якби він не був сином Леброна Джеймса, то його можливо, не вибрали б на драфті в цьому році. Якусь роль це точно грає, але він заслуговує виступати в НБА, 100%.

– Наскільки американцям важко прийняти той факт, що Європа стає все більш домінуючою в баскетболі? Йокич вкотре отримав MVP і в цьому сезоні жодного американця не було в топ-3 претендентів на нагороду. Чи стало на фоні цього більше уваги до європейського баскетболу і європейських гравців?

– Американці постійно захищають своїх, говорять треш-ток про європейських гравців. Говорять, що Лука Дончич повільно робить рухи і взагалі ходить по майданчику, а Нікола Йокич не любить баскетбол і катається на конях. Є такий легкий хейт, але європейський баскетбол працює. Я теж вважаю, що європейський баскетбол і європейські гравці стають краще. Набагато більше таланту в Європі, ніж 10 років тому.

– Зараз намагаються робити головну зірку американського баскетболу з Ентоні Едвардса. Наскільки ти відчуваєш, що він набирає популярність серед молодих американських гравців?

– Мені здається, що він буде наступним обличчям НБА. Едвардс візуально схожий на Майкла Джордана, він реально непогано грає в баскетбол, плюс є медійною особою. Від нього прямо йде така аура обличчя ліги. Харизматичний на паркеті і за його межами. Він по всім параметрам заслуговує бути обличчям НБА. Йокич – кращий гравець, але він не медійна людина. Він грає в баскетбол, а потім повертається додому, йде до дружини, дочки, сім’ї. Дончич те ж саме. Мабуть, якось вони не підходять для обличчя НБА і дивляться більше на американських гравців. Віктор Вембаньяма на підході в найближчі роки? Так, 100%.

– Американці зібрали солідний склад на Олімпіаду. Чи зможе хтось цю збірну зупинити? Едвардс буде там в тому числі.

– Хотілось би це побачити, але я не впевнений, що хтось їх зможе обіграти. Леброн, Стефен Каррі, Кевін Дюрант – для всіх них це останній чемпіонат. Їм скоро виповниться 40 років. Думаю, що на свій останній чемпіонат вони зберуться і покажуть хороший рівень фокусу. Мені здається, у Франції точно хороший ростер буде. Звісно, Німеччина, яка щойно виграл чемпіонат світу. У них є хімія хороша, вони один з одним грають близько 10 років. Подивимося. США можна перемогти не талантом, а зіграністю. По таланту ніхто не перевершить США.

– Ти розповідав, що тебе вразили умови у «Вірджинії Ремс». Розкажи, що там було, що тобі насправді так сподобалось?

– Тренувальна база дуже високого рівня. Вони вклали в її будівництво 30 млн доларів, як мені говорили. Є качалка окрема для нас, окремий паркет з 6 кільцями, роздягальня на другому поверсі, шеф-кухар на станції для харчування. Взагалі є все, що треба баскетболісту для того, щоб працювати над собою і прогресувати. Навіть гаряча чи холодна ванна, тобто все абсолютно. Там кращий тренувальний майданчик і база серед тих місць, де я був. В «Вілланові» навіть і близько не те саме.

– Чому не відбувся перехід в «Вілланову»?

– Перевіряли, які класи та які уроки переводяться з «Вірджинії Ремс» у «Вілланову». Загалом я там не досяг ліміту з уроками, які вони приймають у «Вілланові». Коли ми перевіряли усі класи, які повинні були перевестися, то недостатньо кредитів перевелося з «Вірджинії Ремс» у «Вілланову». Тому мене там не змогли підтвердити. Я прийняв рішення повернутися в VCU. Тут краще за все себе відчуваю. Я знайомий з тренером три роки. Знаю, що від нього очікувати, він знає, що він мене очікувати. Він мені повністю довіряє на майданчику та за його межами. Вирішив завершити свою студентську кар’єру тут. «Вірджинія Ремс» – сім’я. Сприйняв це абсолютно нормально, не дивлюсь в минуле і намагаюсь центруватися на теперішньому і майбутньому. Думаю, в наступному сезоні можу стрибнути на рівень вище. Глобальна і командна ціль – виграти конференцію. В минулому сезоні ми дійшли до фіналу і програли. Ціль – виграти регулярний чемпіонат і плей-офф конференції, потрапити на «Березневе шаленство». Так, «Вілланова» – більш вагоме ім’я, ніж «Вірджинія Ремс», але ситуація там була не найкраща, в тому числі з тренерами і в самій команді. Тут все краще, ніж було б в «Вілланові»: персонал, тренерський штаб, команда. Єдиний плюс «Вілланови» – вона виступає в більш сильній конференції. Що стосується шансів потрапити в НБА, то глобально нічого не змінилося. Конференціє не має великого значення. Так, більш сильна – це плюс, але не настільки великий, як здається. Не важливо, де ти граєш. Важливо, як граєш, як покращив свою гру з минулого сезону. Дивляться на це. Глобально нічого не змінилося.

– Наскільки для тебе важливо нарешті дебютувати за збірну України?

– Зіграти за збірну України дуже важливо для мене — я обожнюю та люблю грати за збірну. Коли зʼявиться можливість, я 100% поїду. Коли колишній головний тренер Айнарс Багатскіс кликав мене до національної команди, я тільки приїхав із розташування збірної U-20 і пропустив два місяці передсезонки з командою «Юта Стейт». Тому тренер «Юти» сказав, що він не може мене відпустити. Минулого року в мене закінчилася віза. Якби я поїхав зі збірною на прекваліфікацію Олімпіади в Стамбул, я б не зміг повернутися назад у США. Віталій Степановський дзвонив мені перед цим літом, ми про це говорили, але в мене досі немає візи, тому я не можу покидати США, адже не зможу повернутися. Але це мій вже пʼятий рік в коледжі й після цього року, сподіваюсь, у мене зʼявиться можливість зіграти за збірну. Молода задня лінія? Так, у нас чудовий беккорт, мені подобається. Я готовий грати будь-яку роль, яка потрібна нашій збірній.

– Ти продовжуєш грати за кордоном в той час як у нас війна в Україні. Наскільки тобі важко емоційно було на початку? Люди в США продовжують питати про те, що відбувається вдома у тебе?

– Насправді не сильно мене розпитують. Не так часто, як коли все починалось. В перші місяць-два реально було емоційно складно мені особисто. Бабуся, дідусь, мама, тато в Києві, сестра в Іспанії. З ними все добре, але в той же час ніколи не знаєш, що може трапитись.

– Твій батько був баскетбольним арбітром. Наскільки важливу роль він зіграв в тому що ти став баскетболістом?

– Велику роль. Все моє дитинство в телевізорі у нас був баскетбол. Матчі батька чи просто інші ігри. Я поглинав абсолютно все. Батько розповідав мені про матчі зі своєї суддівської точки зору. З арбітрами у мене чудові відносини. В Іспанії я був запальним, щось кричав суддям, але зараз у мене хороші відносини з усіма рефері, як мінімум в нашій конференції. Іноді можемо пожартувати. Я навчився себе стримувати, на мене ніяк не впливає поганий свисток судді. Вони теж люди і роблять помилки.

– Яка головна мета для тебе перед переходом до вже дорослого справжнього професійного баскетболу, що б ти хотів досягти за цей рік?

– Треба працювати над тим, щоб стати вокальним лідером команди. Більше говорити на майданчику зі своїми партнерами. Я завжди знав, як треба грати, що робити, коли віддати передачу і захищатися. Для переходу на наступний рівень необхідно навчитися постійно бути на одній хвилі з одноклубниками. Тобто знати, де хто повинен стояти в захисті і нападі, підбадьорити партнерів після помилки чи промаху. Наступна сходинка для мене – стати таким лідером, бути голосом команди, вчитися керувати грою в емоційному плані також, допомагати партнерам.