Форвард збірної України Андрій Войналович дав інтерв’ю порталу Krepsinis.net, де розповів, чому обрав “Таураге”, поділився думками про литовську лігу та пригадав свій період в азербайджанському “Сабаху”.
– Як вам Таураге? Ви прибули до нового міста на карті LKL?
– Все чудово. Після Баку, після такого великого міста, дуже приємно приїжджати до тихого та компактного міста. Все поруч, тихо та спокійно. Керівництво команди чудове, всі допомагають, чим можуть, у мене немає жодних претензій.
– Ви родом із Києва. Попри це, чи надаєте ви перевагу меншому місту?
– Для роботи – так (сміється).
– А загалом?
– Великому місту. Я кілька разів був у Каунасі, гуляв, оглядав. Мені сподобалося, було чудово. Для мене Каунас дуже схожий на Ригу, де я практично останнім часом живу. Якщо буде можливість, я маю поїхати до Вільнюса і подивитися, як там буде в столиці.
– Чи відчуваєте ви якийсь вплив того факту, що “Таураге” – така нова організація на такому найвищому рівні?
– Ні. Хлопці досвідчені, всі знають LKL, знають, як грати, що таке баскетбол. У цьому сенсі новачків небагато. Усі чудово знають, як вони можуть допомогти команді.
– Ви грали в сусідніх країнах – Латвії, Естонії, Польщі. Чи бачите ви якісь великі відмінності від того, що ви побачили в Литві?
– Мені подобаються країни Балтії, бо там справді багато уваги приділяють баскетболу, його інфраструктурі, завжди можна знайти зал, де можна грати, завжди можна знайти все для відновлення, смачну їжу. Наприклад, у Польщі та більших містах це іноді буває проблемою. Але в країнах Балтії з цим не стикаєшся, все поруч, і можна зосередитися на роботі.
– Ви з тих людей, які іноді ходять до спортзалу в незвичний час доби? Наприклад, пізно вночі.
– Не скажу (сміється). Але якщо є просто можливість піти вранці в спортзал, щоб покинути м’яч, або зайти в тренувальну залу, я роблю це із задоволенням. Баскетбол – це вже частина життя, я не можу без нього жити.
– Яке ваше перше враження від литовського чемпіонату?
– Поки що пройшов лише один матч, але загалом, які асоціації виникають у мене, якщо говорити про ваш баскетбол: високі гравці, агресивна та швидка ліга, а також розумна гра. Мені це подобається. Це можливість перевірити себе, свої навички, знання та порівняти себе з іншими суперниками, які змагаються на міжнародних турнірах.
– Як ти вписався в нову команду? Що можеш розповісти про хлопців з команди “Таураге”?
– Почуваюся чудово, всі хлопці привітні, все показують і розповідають, коли потрібно. Вони також допомагають на полі, було легко знайти спільну мову, коли йшлося про те, що можна покращити або змінити в наших стосунках.
– Якими якостями будуть характеризуватися гравці “Таураге” цього сезону?
– Я думаю, що ми будемо стійкими, боротимемося за перемогу. Ми завжди будемо викладатися на полі на всі 100 відсотків і намагатимемося досягти максимального результату.
– Чи вразило вас те, як Вайдас Каріняускас розпочав сезон, показавши один із найкращих виступів у першому турі?
– Він найдосвідченіший литовець тут, і я очікував, що він візьме на себе максимальну відповідальність. Коли команда потребуватиме його, він буде тією людиною, яка збере її докупи. Тим більше, що він ще й наш капітан.
– Яку увагу ви вже відчули від мешканців Таураге? Я чув, що їм вдалося показати свою любов до команди.
– Я це справді відчуваю. Мені дуже сподобалася атмосфера нашого дому, повний зал – це подвійний стимул присвятити себе грі. Коли гуляєш містом, іноді до тебе підходять люди, вітаються, махають рукою – це весело, приємно, що люди цікавляться баскетболом і цінують його у своєму місті.
– Чи відчуваєте ви, що українців тепло приймають у Литві?
– Так, у Таураге я познайомився з дівчиною з України, яка живе та працює тут уже 3 роки. Приємно, що Литва завжди підтримує Україну, допомагає, і наші люди почуваються тут комфортно, безпечно та можуть знайти тут новий дім.
– У вашій кар’єрі, до бакинського етапу, чи мали ви коли-небудь досвід роботи з литовцями, чи це був ваш перший досвід?
– Я вперше зустрівся з ними в Баку, коли в мене були литовські тренери, а гравців своїх команд я раніше не зустрічав – я грав лише по інший бік барикад.
– Томас Рінкявічюс – ваш другий головний тренер з Литви. Чи є велика різниця між ним і Рімасом Куртінайтісом?
– Скажу так – два абсолютно різні тренери з двома абсолютно різними підходами до баскетболу та різним спілкуванням з гравцями. Їх навіть не можна порівнювати. Але мені завжди подобається працювати з литовцями, я можу відкрити для себе щось нове.
– З того, про що ви говорили з тренером Рінкявічюсом, чи сподіваєтеся ви, що “Таураге” зможе стати для вас гарним місцем для розвитку?
– Думаю, що так. Тренер мені довіряє, бачить мою роль, що важливо. Я буду намагатися виправдати її та досягти результатів – перш за все, для команди, а зрештою, і для себе.
– Ви той гравець, який збирається дивитися матчі інших команд LKL?
– Я точно дивлюся інші ігри, мені цікаво бачити, в який баскетбол грають інші команди, які у них гравці, на що ці гравці здатні. Це піде мені лише на користь, коли я зустрінуся з ними на майданчику.
– Чи є суперники, зустрічі з якими ви особливо чекаєте?
– Звісно – з “Жальгірісом”. Без зайвих слів. Це команда, яка грає на найвищому європейському рівні. Мені буде дуже цікаво випробувати себе проти них. Я вже мав можливість зіграти проти Валанчюнаса влітку у складі збірної, мені не довелося самому його зупиняти, але, можливо, доведеться. Потрібно готуватися і фізично, і морально (Сміється).
– Чи плануєте ви відвідувати матчі Євроліги?
– Дуже хотілося б, якщо буде час. Цікаво, бо я завжди дивлюся матчі по телевізору, ще не мав можливості відвідати арену наживо.
– Ви чули про історії та скандали, які сколихнули литовський баскетбол цього літа?
– Я чув, що були внутрішні проблеми, але не дуже детально.
– До речі, яка зараз ситуація з українським баскетболом?
– Баскетбол живий, ми намагаємося підтримувати його якомога кращим. Сезон триває, попри сирени та постійну біганину в укриття, легіонери також прибувають, звичайно, до команд, які можуть собі це дозволити. Все відбувається, люди грають, і обнадіює, що баскетбол не зупинився.
– Розкажіть нам про ваш досвід гри за “Сабах” за останні два сезони?
– Скажімо так, це було не те, чого я очікував. Моє перше враження від тренера було не дуже добрим, бо в його очах я був ще як дитина. Як гравець, який ніколи не грав у баскетбол і не знав, що це таке. Незважаючи на деякі взаємні непорозуміння, ми все ж йшли до однієї мети – чемпіонського титулу. Якось ми знайшли спільну мову та допомагали один одному.
– Як ви думаєте, це через розрив між поколіннями? Гравці нашої збірної також говорили про часом незрозумілого тренера та відсутність зв’язку з ним.
– Я думаю, це фактор. Часи інші, баскетбольна система інша, підхід до гри інший. Звичайно, деякі речі, яких навчає Куртінайтіс про баскетбол, є позачасовими, актуальними у всі часи. Можливо, це просто підхід до нього, який відрізняється. Не можу сказати, що з Рімасом все добре чи погано, тому що можна взяти щось від кожного тренера. Незалежно від того, до якого покоління він належить.
– Ви провели два сезони в Баку. Чи було це легко зрештою?
– Нестабільно. Було важко, поки я не довів тренеру, що можу грати та показувати себе. А потім стало легше, коли я довів це йому.
– Чи були якісь речі, які здалися вам не дуже прийнятними?
– Були ситуації, коли наші погляди не збігалися, він кілька разів погрожував мені, що буде зі мною битися (Сміється). Звичайно, все це було на словах, ніхто не бився, я спишу це на емоції. Особливо після прикрої поразки, таке буває.
– Як ви думаєте, якщо ви не згодні з тренером, чи варто обговорювати це з ним, чи гравцям взагалі не варто втручатися в розмову?
– Я вважаю, що будь-яку проблему потрібно обговорювати. Я не кажу, що її потрібно обговорювати при всіх і виносити на розгляд громадськості, але необхідно проговорити її та проаналізувати моменти, які не влаштовують одну чи іншу сторону. Щоб у нас хоча б були нормальні стосунки.
– Коли у вас виникали розбіжності з тренером, чи намагався його помічник Аурімас Ясюльоніс якимось чином допомогти вам знайти спільну мову?
– Так, він намагався налаштувати мене на позитивніший лад, підказати, де, можливо, не варто вступати в дискусії, де краще мовчати, а де говорити. Сам Рімас завжди казав, що навіть якщо він переходить межі дозволеного, він все одно хоче найкращого для всіх. Щоб ми могли зростати як гравці та особистості.
– І як ти виріс?
– Морально я точно став сильнішим і рішучішим (Сміється).
– Чи погоджуєтесь ви з тим, що історія та досягнення нічого не значать, якщо ви зараз не демонструєте сучасний підхід до баскетболу та людей?
– Я думаю, що навіть неважливо, які результати ти показав і які твої досягнення. Найголовніше, щоб людина залишалася людиною. Як не крути, ми всі рівні, ми всі граємо в баскетбол, ми на одному майданчику, в одній роздягальні. Найголовніше – мати спільну мету та поважати одне одного.
– Загалом, які, на вашу думку, ознаки свідчать про те, що тренеру важко адаптуватися до сучасного баскетболу і йому час піти у відставку?
– Результати показують усе. Якщо результатів немає, я думаю, що час піти у відставку та змінити тренера, прийти з новими ідеями та рухатися в новому напрямку.
Автор публікації
