Форвард Олександр Кобзистий дебютував у складі національної збірної України в матчі кваліфікації чемпіонату світу-2027 проти Грузії. Уже в першій офіційній грі за головну команду країни він опинився в центрі уваги після епізоду з двома технічними фолами, а вже за кілька днів допоміг українцям здобути перемогу над Данією.
В інтерв’ю OBOZ.UA Кобзистий розповів про свій дебют у збірній, два роки в університеті Орегону та поділився планами на майбутнє.
— Олександре, ваш офіційний дебют за збірну України вийшов дуже емоційним. Що сталося в епізоді, після якого ви разом із Маркізом Рідом отримали технічні фоли?
— Спочатку це був звичайний ігровий момент. Я пішов на підбір, був фізичний контакт. Оскільки я вищий, Рід розлютився, почав щось говорити мені, я відповів, щоб він заспокоївся. За це нам дали по технічному фолу.
Потім була ще одна боротьба за позицію. Я просто захищався, не робив нічого зайвого, навіть підняв руки, щоб показати суддям, що не провокую конфлікт. Але після штовханини судді вирішили дати мені другий технічний.
Звісно, я інакше уявляв свій дебют за збірну, але сталося так, як сталося. Найголовніше, що після гри мене підтримали і партнери, і тренери. Головний тренер сказав: «Молодець, відстояв себе і команду».
– Ну так, я розмовляла з вашими партнерами, зокрема з В’ячеславом Бобровим, і вони казали, що вас нема за що сварити, адже ви діяли так, як і домовлялися, жорстко, але в межах правил.
– Так, я нічого такого Ріду не говорив, не провокував, я просто фізично сильно захищався, був у контакті й усе.
– Але партнери й тренери готували вас до того, що може статися така ситуація чи щось подібне? Адже з Грузією ми граємо не вперше і знаємо, що в їхньому арсеналі є брудні прийоми.
– Ніхто нічого про це не говорив, але я пам’ятаю, бо дивився ці матчі раніше й бачив, що таке вже було. І потім усі мене підтримали – і гравці, і тренери. Люди навіть написали мені в Instagram, підбадьорювали. Правда, грузини писали багато поганого. Писали мені і в коментарях, і в особистих повідомленнях.
– А що писали грузини? Якщо це можна озвучити.
– Ну, там дуже неприємні й негарні речі. Побажали дуже багато всього поганого.
– Просто робити все, щоб допомогти команді виграти. Налаштовувався грати у свій найкращий баскетбол. Втім, як і на будь-який інший матч.
– І як оцінюєте поєдинок із Данією?
– Це був рівний матч, але потім нам вдалося трохи відірватися. Ми були готові до того, що вони гратимуть так агресивно, швидко, з великою кількістю дальніх кидків. Але у нас спочатку було багато втрат, тому данці трималися. Але потім ми трохи покращили свою атаку й відірвалися. Ми їх трохи понесли, і вони якось піддалися нашому ритму, нашому темпу, і розрив у рахунку почав збільшуватися – 10, 20, 30 очок. Чи було хвилювання? Я зазвичай хвилююся перед грою, а коли вона починається, то я вже спокійніший.
– Задоволені своєю грою? Все-таки набрали 9 очок.
— Завжди можна зіграти краще. Можна було якісніше діяти і в захисті, і в нападі. Але для першої повноцінної гри за національну збірну вважаю, що все вийшло непогано. Зараз потрібно працювати над собою, підтримувати форму, покращувати всі аспекти своєї гри.
— Як показали ці матчі, ви не боїтеся жорсткої боротьби. Це риса характеру?
— Думаю, без цього у спорті нікуди. Всі мої тренери завжди говорили, що потрібно бути більш фізичним, більше контактувати. Тому намагаюся грати саме так і виконувати вимоги тренерів.
— Ви пройшли шлях через усі юнацькі та молодіжні збірні України. Наскільки особливими стали перші офіційні матчі за національну команду?
— Я фактично з 14 років майже кожного літа був у збірних України. Починав із U-14, потім були U-15, U-16, U-20. До національної збірної мене вперше викликали ще у 20 років, але тоді не відпустив клуб. Потім були травми.
Зараз відповідальність набагато більша, рівень теж вищий. Але я вже був до цього готовий. Приїхав у збірну у 23 роки, маючи досвід професійного баскетболу, тому почувався впевнено.
— Останні два роки ви провели в університеті Орегону. Чому вирішили продовжити кар’єру саме в США?
— Мені дуже хотілося бути ближче до родини. Мама і молодший брат уже жили у США, тому хотів грати там, щоб частіше бачитися з ними. Були варіанти в Європі, але я дуже хотів саме до Америки. У підсумку все склалося, і я опинився в Орегоні.
— Що найбільше вразило в американському студентському баскетболі?
— Практично все. У нас був власний літак, власний шеф-кухар, після кожного тренування нас уже чекала готова їжа. Якщо потрібне екіпірування — достатньо сказати, і за кілька хвилин усе вже лежить у твоїй шафці.
На матчах завжди повні трибуни — по десять тисяч глядачів і більше. Атмосфера неймовірна.
Але найбільше мене вразили можливості для роботи. Окрім командних тренувань, кожен гравець займається індивідуально з тренером. До того ж зал відкритий у будь-який час. Можна домовитися, щоб тобі подавали м’ячі, і працювати стільки, скільки потрібно. Думаю, саме тому баскетбол у США настільки розвинений.
— Наскільки ці два роки допомогли вам як баскетболісту?
— Дуже допомогли. Хоча через травми не все склалося так, як хотілося, я багато чого навчився. Побачив інший рівень підготовки, інший підхід до фізичної роботи, до розвитку гравця. Упевнений, що цей досвід зробив мене сильнішим.
— Ви вже завершили навчання в Орегоні. Які плани на наступний сезон?
— Поки що команди немає. Чекаємо, розглядаємо різні варіанти.
— Хотіли б залишитися в США?
— Так, хотілося б. Мені подобається американський підхід до баскетболу, ставлення до спортсменів, можливість постійно працювати над собою. Звичайно, хочеться отримувати більше ігрового часу, але загалом мені дуже подобається жити й грати в США. Якщо буде хороша можливість, із задоволенням залишуся там.
Автор публікації
