Гравець збірної України Володимир Герун дав інтерв’ю виданню diariodesevilla, в якому поділився своїми думками та переживаннями щодо війни в Україні.
Баскетболіст видав максимально базовані відповіді. Він розповів, як йому було важко на початку, і зізнався, що кожного ранку першочергово дивиться новини України. Володимир акцентував, що РФ – це країна-терорист, якою керує диктатор. Окрім того, він заявив, що росіяни весь час брешуть, а Україна буде боротись.
-Як ви пам’ятаєте початок конфлікту?
– Коли почалася війна, все було дуже тяжко. Баскетбол був не важливим, бо в моїй країні вмирали люди. Тепер люди продовжують помирати, бо терористична держава Росія продовжує нападати на нас. Зараз війна триває понад сім місяців, і мало що змінюється.
Щодня ми сподіваємося, що наш народ зможе захистити себе та знищити всіх цих терористів. Це єдине, що має для нас значення. Після цього є решта речей, таких як баскетбол.
– Як професійний гравець проводить день за днем, знаючи, що відбувається у його країні?
– Ранок для мене починається завжди однаково. Я встаю і дивлюся на свій мобільний, щоб дізнатися, що відбувається, а також про моїх людей, мою країну та моє місто. Життя продовжується тут і там, навіть якщо це важко. Моя сім’я продовжує працювати. Не за тих же умов, але вони не можуть дочекатися, коли це закінчиться, бо вони не знають. Ми не знаємо, як довго ми так житимемо.
– Ви бачите цьому кінець?
– Невідомо. У Росії є диктатор із психічними проблемами, який є терористом, як і всі в уряді. Я володію російською, і коли я бачу новини з Росії, здається, що все це жарт, але це не так. Інформація, подана там, є хибною. Вони брешуть кожен день, і тому важко знайти рішення, тому що вони покладаються на брехню, щоб підтримати свої ідеї. Тому невідомо, коли закінчиться ця війна.
– Чи може міжнародна спільнота зробити більше для допомоги?
– Ми отримуємо гроші та зброю, але ми одні. Мені важко щось сказати. Я точно не знаю, що нам потрібно. Я знаю, що чим більше, тим краще, але я не знаю, що нам потрібне для перемоги. Всі допомагають, але правда в тому, що ми такі одинокі, як і сім місяців тому.
– Чого хоче Росія?
– У Росії є план з уявними цілями та їх уявними причинами. Я дійсно не знаю, чого вони хочуть і чому вони напали на суверенну та незалежну країну. Треба бути дуже божевільним та дурним, щоб вірити, що Україна не воюватиме. Тепер увесь світ знає, хто такий Путін та хто такі терористи.
– Як ви поясните це дитяче безумство?
– Ніколи не подумав би, що щось подібне може статися в наш час. Раніше з війнами був ліміт інформації, можна було схитрувати, а тепер із інтернетом все відомо. Інформація, яка є у всіх, вірна, але Росія живе у своєму уявному світі.
Там більшість людей вважають, що у них все гаразд, але не можуть знайти новини в інших ЗМІ. Чи всі неправі, окрім Росії? Тільки Росія каже правду? Люди там тупі.
– Як ти живеш на відстані?
-Це важко для мене. Коли все почалося, я довгий час не спав та не тренувався. Тепер це залежить від дня. Погані дні, хороші дні… Принаймні з моєю родиною все гаразд. Вони у безпечному місті Дніпро, але мені боляче дивитись новини, бачити загиблих співвітчизників.
Люди, які одного разу йдуть на роботу чи на ринок та гинуть від вибуху бомби. Діти, які вмирають дорогою до школи, військові злочини… Це дуже важко. Так роблять терористи. Ми можемо лише підтримати нашу владу, яка живе війною.
– Україна не здається. Це приклад.
– Україна надає світові урок. Тепер нам залишається лише боротися. У Росії немає свободи слова, у них немає вибору, і вони можуть робити лише те, що їм каже їхній диктатор. Вони не мають прав, а ми в Україні цього не хочемо.
Ми захищаємо наші свободи, тому що ми хочемо зростати як країна, якою ми є, щоб якось стати частиною Європейського Союзу та НАТО. Ми хочемо бути кращими, і це наша мотивація боротися. Ми хочемо найкращого життя для наших дітей, і це єдина мотивація продовжувати боротьбу.
– Євробаскет був маленькою радістю для вашої країни.
– Ми грали з ще більшим почуттям. Це був мій перший Євробаскет, і в цій війні ми грали за свій народ. Це було дуже особливо і важко. На жаль, це те, що ми маємо за останні сім місяців.
Кожен день здається таким же, як і попередній. Ви збираєтеся поглянути на мобільний, щоб спочатку переконатися, що з вашим народом все гаразд. Ми були такими протягом тривалого часу, і я думаю, що ми вчимося жити і, в моєму випадку, грати в такий час.
Автор публікації
