Форвард “Х’юстон Рокетс” Кевін Дюрант емоційно відреагував на завершення кар’єри Расселла Вестбрука, з яким 8 років разом грав в “Оклахома-Сіті Тандер”.
“Пам’ятаю, як одного разу запитав асистента головного тренера Мо Чікса: що складніше — тренуватися після командного тренування чи приходити до зали до нього? Я спитав тільки тому, що до того моменту, коли я приходив до зали, Рассел уже встигав закінчити ранкове тренування, а я зазвичай займався після командного. Мо сказав: “Напевно, складніше приходити до тренування”. З того часу це стало моєю звичкою.
Багато хто дивився на емоції Рассела на майданчику і думали, що він гучний. Ні, для мене він був тихим та методичним. Він подавав приклад, коли запалювалися софіти, вихлюпував все, що в ньому було, відчував справжню свободу. Це надихало мене як його одноклубника. Куди б я не приходив, я бачив, як він надихає людей з різних верств суспільства. Найбожевільніше, що він майже нічого не говорив, він просто приходив і робив свою справу. Упродовж 18 років.
Це баскетбольне життя священне для нас як для професіоналів. Те, що ми вкладаємо в цей майданчик, означає для нас все. Хтось із нас хотів би повернутися назад і робити деякі речі з більшою цілеспрямованістю, а хтось може просто обтрусити руки і бути задоволеним часом, який провів у грі. Ким ти будеш?
Ми знаємо, на що було настроєно Zero… Продовжуй надихати людей на наступному етапі свого життя, чемпіон. Мені байдуже, що станеться, неможливо стерти те, що було. Перші роки вихід у фінал, коли нам було трохи за 20, Матчі всіх зірок, як ми бачили, як один одного травмували та поверталися у гру, поїздки на автобусі, перельоти, карткові ігри, жарти та суперечки, все це – незабутньо!!!
Всій сім’ї Вестбрук — жінці Ніні, дітям, його мамі, Великому Расселлу, Рею, Доннеллу, всім зі старшої школи Льюзінгера та UCLA і багатьом іншим, кого я зараз забув, — величезне кохання та привітання з видатною кар’єрою”, — написав Дюрант.
Автор публікації
