Найрезультативніший гравець в історії національної збірної України В’ячеслав Кравцов у розмові з пресслужбою ФБУ поділився думками про атмосферу в команді, свій шлях відновлення та мотивацію в час війни.
— Час іде, гравці змінюються, а В’ячеслав Кравцов залишається ключовим гравцем у збірній, вихід якого може змінити хід гри…
— Команда, мабуть, відчуває в мені авторитет, статусного гравця, який багато віддав збірній. І коли вони бачать, що, скажімо так, віковий гравець приїжджає і віддає себе повністю, виходить на майданчик із великим бажанням, рвінням, емоціями — це їх також заряджає.
Якщо говорити конкретно про першу контрольну гру, коли багато хлопців ще не були зіграні, не в тонусі, після великих пауз навіть баскетбольне мислення змінюється, і потрібно провести кілька товариських матчів, аби все повернулося.
Тому почали ми дуже погано — була мініпаніка, іноді на паркеті панував хаос, і нам був потрібен час, аби зібратися. Можливо, я вплинув на це, можливо, хлопці трохи оговталися, але справді — коли я вийшов на майданчик, ми стали діяти продуктивніше.
— За підсумками двох ігор із Нідерландами — як оцінюєш свою гру?
— Цього сезону я зіграв небагато матчів, тому навіть мені, такому досвідченому гравцю, потрібні були ігри, щоб увійти в ритм. Ці матчі були важливими, аби згадати відчуття гри, згадати партнерів, з якими вже грав, придивитися до новачків — трохи зрозуміти один одного.
У баскетболі все відбувається дуже швидко — немає часу домовлятися словами. Це все відбувається на майданчику, без слів, на рівні розуміння: що вони чекають від мене, і що я чекаю від них.
Тому я не розцінюю ці матчі надто серйозно. Це, скажімо так, був перший бій-розвідка — і вийшов він, загалом, нормально.
— Підсумуй перший етап підготовки команди, який завершився двома контрольними матчами.
— Все як завжди. Увага приділялась усім елементам — фізичній підготовці, розподілу навантажень, роботі в залі. Мені це все знайоме — це вже на конвеєрі багато років. Звичайний збір: набираємо форму, зіграємося.
— Як атмосфера в команді, наскільки бойовий настрій?
— Все добре. Обидва матчі виграли, немає ніякого негативу. Усі працюють, кожен хоче довести своє право бути в складі.
— Розкажи про травму 2023 року. Наскільки важко було психологічно?
— Спершу намагався не думати про майбутнє. Але ходив на милицях — почав задумуватись. Адже для відновлення в моєму віці потрібен рік. А коли тобі 37 і ти пропустив останній сезон — яка команда тебе візьме? Якби я був менеджером — теж би задумався.
Думав: можливо, час зупинитися і піти з відчуттям виконаного обов’язку. Але потім почав відновлюватися. Мав хороших реабілітологів, зокрема в Барселоні, де я живу.
Відновлення йшло дуже швидко. Уже на п’ятий місяць бігав у середньому темпі, займався в залі. І тут прийшов контракт із клубу з Кувейту. Гарні умови. Я не хотів обманювати: сказав, що після травми, і все розповів чесно. А вони відповіли, що попереду одна гра, а потім місяць перерви — мовляв, там і набиратимеш форму.
Так я і потрапив туди. І вже через п’ять місяців і три тижні грав перший матч. Хоча мені давали 12 місяців на повне відновлення.
Тож якщо тіло каже “можеш”, то і голова погоджується. Так я повернувся — у спорт, у збірну.
— Що найбільше мотивує тебе грати зараз?
— Якщо брати баскетбол як професію — це джерело доходу. Колись я грав у топових клубах і мав хорошу зарплатню. Тепер — теж непогану. Але всі гроші не заробиш. Я вже заробив достатньо, щоб не перейматись.
Але грати, щоб підтримувати форму і грати за збірну — поки можу, поки потрібен — це моя мотивація.
— А що мотивує грати саме за національну команду?
— Напевно, що війна. Хоча я навіть не уявляю, не знаю, як там важко. Не знаю, наскільки правильна аналогія, але коли ти займаєшся професійним спортом і у тебе там величезні навантаження, то звичайна людина цього не зрозумію. Що для нього великі навантаження? Можливо три кола пробігти, але він не розуміє, наскільки це скажені навантаження у професіональних спортсменів.
Так само з війною. Я розумію, як там всім важко на фронті, на передовій, але поки я там не був, я повністю це не можу відчути. Але наскільки я можу це відчути, наскільки я це розумію. Це дуже важко і велика подяка воїнам і низький уклін. І якщо вони роблять для країни щось безумне, безумно важке, то що мені варте просто вийти на майданчик і відіграти максимум того, що я можу зробити. По-своєму, як спортсмен, прославити Україну на міжнародній арені.
Це, як кажуть, в загальну скарбничку бал репутації країни. І там де працює на симпатіях, на переговорах може десь зіграти. Кожен займається своїми речами.
Більше читайте у повному інтерв’ю В’ячеслава Кравцова сайту ФБУ.
Автор публікації
