Центровий збірної України Максим Кличко розповів про свій дебютний виклик до складу молодіжної команди, який відбувся влітку 2024 року.
– З одного боку так, адже в Україні я не займався баскетболом зовсім і ніколи не працював з українськими тренерами, тобто мене тут не знали як гравця. Втім, коли подзвонив тренер молодіжки (Валерій Плеханов – Прим.) то усе стало на свої місця, він мені так і сказав: “Відсутність досвіду і скілів можна підтягнути, а от зріст, якщо його нема, то до 216 не підтягнеш”.
– Тобто вирішальним фактором став твій баскетбольний зріст?
– Я думаю так, принаймні зі слів тренера. Позначки у 215 я досяг, здається, уже у 18 років.
– А як тебе прийняли решта гравців збірної? Не здавалося тобі, що хтось думає: ти тут лише завдяки прізвищу?
– Так, думаю щось таке було, адже багато хто з них були разом в U16 та U18, а я в той таки час був лише початківцем. Як гравця мене ніхто з них не знав, але усі допомагали – і тренерський склад, і партнери. Я вперше у житті працював з українським тренером, тому на початку зборів були труднощі, втім мені дуже сподобалося. Тренер нам сказав: “Ми тут для того, щоб повернутися у Дивізіон А. Іншого шляху у нас немає”. (На той час молодіжна команда грала у другому дивізіоні європейського баскетболу – Прим.). Реально уся команда працювала над цим, навіть ті хлопці, які зрештою не потрапили до складу, теж віддавалися на повну. В процесі ми стали дуже згуртованими й на прізвище уваги уже ніхто не звертав.
– І ось ти потрапляєш у заявку на чемпіонат, у складі дуже серйозна конкуренція на позиції центра, у тебе немає міжнародного досвіду… Ти хвилювався?
– Авжеж! Ще й на першій хвилині першого матчу травма в основного центрового Назара Кулішенка, тобто мені довелося одразу вступати у гру, але якось втягнувся і допоміг команді (у тій грі зі збірною Вірменії Максим здобув 11 очок і 8 підбирань. З восьми матчів українці виграли 6, посіли друге місце і пробилися до еліти. Максим брав участь в усіх матчах – Прим.).
– Хоч тут спортивний досвід твого батька і дядька тобі допоміг?
– Звичайно, вони мені допомагають в усьому: менталітет, робота у тренажерній залі, правильне харчування, що робити у випадку травми, можуть підказати й підтримати у будь-якій ситуації, – тут сімейний спортивний досвід відіграє важливу роль. Їхні приклади та поради допомагають налаштовуватися на матчі. Уся сім’я мене підтримує. Ми мріємо, що після завершення війни, усі зможуть зібратися на трибунах разом і побачити гру збірної України з моєю участю.
Автор публікації
