Асистент головного тренера збірної України Сергій Гладир поділився своїми очікуваннями від роботи в національній команді.
В якому форматі вдавалося стежити за ним протягом останніх років?
– За виступами наших хлопців за кордоном слідкував, читаючи новини, або слідкуючи за ними в соцмережах. Ось нещодавно дивився матчі Санона, Сидорова та Боброва за ризький ВЕФ. Час від часу дивився матчі нашої Суперліги, хотілося розуміти, який зараз рівень чемпіонату, які гравці там виступають. Ну і звичайно дивився матчі національної збірної і дуже вболівав за неї, щоб хлопці потрапили на чемпіонат Європи. Це було б дуже важливо для нашого баскетболу зараз, але життя продовжується, ми туди повернемось.
У нас є молода кров, молоді гравці, які гідні того, щоб грати на чемпіонатах Європи. У нас є гравці, які, незважаючи на війну в Україні, можуть показувати, що вони гідні виступати на цьому рівні. Так, багато баскетболістів поїхало з країни, але з плюсів можна відзначити, що вони отримують новий важливий досвід, граючи за кордоном. На жаль, це сталося через важку ситуацію у нас вдома, але вони продовжують вчитися та стають сильнішими, що в майбутньому, сподіваюся, піде лише на користь нашій збірній.
Наскільки цікаво буде попрацювати в збірній в якості тренера з хлопцями, з якими раніше доводилося грати разом?
– Мені немає різниці, чи грав я з ними — зараз я тренер і маю показати, що я вже не партнер по команді. Відносини між гравцями та тренером і гравцями — це різні речі. Я не хвилююся, але дуже чекаю цього моменту, мені цікаво попрацювати зі збірною в цьому форматі.
Як за ці роки змінився Сергій Гладир, тепер вже тренер національної команди, якого багато хто памʼятає як зіркового гравця збірної?
– Ну зірка — це перебільшення, я б так не сказав. Я був гарним гравцем, лідером окей, але не довгий час. Як змінився? Менше волосся стало на голові. Гадаю, я став спокійнішим та виваженішим, менш імпульсивним — я був таким гравцем. Звісно, стало набагато більше досвіду, але ще недостатньо для того, щоб бути на посаді головного тренера в хорошому європейському клубі. Ще вчитися і вчитися.
Але амбіція стати головним тренером є?
– Звісно є. Але я досі продовжую собі казати, що мені лише 36 років. Я розумію, що дуже багато тренерів, які почали тренувати ще раніше за мене. Желько Обрадович, коли йому було 30, як мені, але він почав відразу з Партизану, є тренери в Іспанії, які молодші за мене і вже працюють на позиціях головних. Всьому свій час і мій ще попереду.
Автор публікації
