Український атакуючий захисник Святослав Михайлюк став другим в історії представником нашої країни, якому вдалося завоювати титул чемпіона НБА. Свят пройшов весь сезон та виграв фінал у складі Бостона, а Селтікс, завоювавши 18-й трофей, стали найтитулованішою командою за всю історію ліги.
Святослав розповів про свій історичний сезон з Селтікс, враження від фіналу та патріотичні акції під час та після завершення чемпіонської серії НБА.
Чи мріяв Святослав Михайлюк, починаючи свій баскетбольний шлях в Черкасах, про таку баскетбольну кар’єру?
– Мрії були, але це були тільки мрії. Завжди хотілося, як і всім дітям, які починають грати в баскетбол, потрапити в НБА. Отримати цей шанс зіграти тут, провести вдалу кар’єру. Але стати чемпіоном НБА — це щось неймовірне. Тільки двом гравцям, мені та Славі Медведенко вдалося виграти цей титул — йому з Лейкерс, мені з Бостоном — це дві найтитулованіші франшизи в історії ліги. Це все дуже неймовірно і мені досі не віриться, що я був частиною цього історичного сезону.
Це дуже емоційний момент для мене, як для гравця з України, який починав свій шлях ще дуже маленьким хлопцем в Черкасах. Дійти до чемпіонського титулу разом із однією з найкращих команд НБА в історії… Мій перший тренер Максим Міхельсон був зі мною на пʼятій грі, це було щось неймовірне.
Ти вже досвідчений гравець, але чи було в тебе хвилювання, коли вперше вийшов на майданчик в фіналі НБА?
– Трошки було, але все одно в першому матчі, коли я вперше вийшов у фіналі, вже все було вирішено. Потім був четвертий матч серії, який ми грали в Далласі і в мене була можливість пограти 10-13 хвилин. Я б не сказав, що було хвилювання, але емоції були дуже яскраві.
– Розуміння баскетболу, плюс це була найкраща команда, в якій я виступав в контексті взаємопорозуміння між гравцями. Всі були на одній сторінці, не було такого, що хтось когось не любив. На майданчику та поза його межами всі були, як кращі друзі. Взаємопорозуміння між гравцями було найкраще, яке я бачив за всі роки своєї карʼєри. Так було, коли я грав по дітях, в 14-15 років у Черкаських Мавпах, тоді люди були настільки звʼязані між собою. Дуже мені нагадувало це, те що у нас було в Бостоні. Дуже приємно було приходити в зал кожного дня та працювати з цими людьми.
Чому ти навчився за цей сезон у складі найкращої команди НБА?
– Кращому розумінню баскетболу, але це не тільки про цей рік, а про всі команди в яких я грав. І в Бостоні я побачив, як це робиться в чемпіонських організаціях. Це дуже великий досвід, як на майданчику, так і за його межами. Все було на дуже високому рівні. І дуже важливо — це стосунки з людьми. Якщо всі на одній сторінці, всі розуміють, що треба робити, це дуже полегшує процес.
Як з’явилася ідея вийти на святкування з прапором України?
– Мій друг та тренер пронесли прапор на арену. Так було задумано, що якщо ми виграємо, я буду з прапором України. Зробили фотку, яку тепер не зітреш, 100-200 років, скільки буде ця фотографія існувати, там завжди буде прапор України.
Так само було і з кросівками з надписом “Слава Україні”, з якими я вийшов на четвертий матч. Хотілося підтримати країну в цей тяжкий час, щоб всі це побачили.
Я не та людина, яка робить багато репостів в соцмережах, але для мене важливо робити такі поступки, або робити те, про що люди можливо не знають. Люди не знають про те, що в нас з Олексієм Ленєм є фонд, в який ми разом вклали чималеньку суму грошей. Фонд працює в тому числі і в моєму рідному місті Черкасах, там цим займаються мої батьки. Ми допомагаємо переселенцям, допомагаємо знайти для них домівки та надати людям їжу. Я дуже пишаюся бути українцем і завжди підтримую країну так, як я можу.
Наскільки важливо для тебе досягти успіху зі збірною України?
– Завжди хочеться грати за збірну, я завжди приїжджаю в команду з великими амбіціями та цілями. На Євробаскеті-2022 я думав, що у нас були дуже великі шанси потрапити… Я б сказав потрапити в топ-4. Та гра з Польщею була дуже важливою, але не вийшло. Тому потрібно працювати далі і я думаю, що в нашої збірної дуже великі шанси, якщо зібрати всіх гравців, щоб всі розуміли, що треба зробити для успіху. У нас є молоді гравці, є ветерани, у нас дуже цікава збірна.
– Перше — це вірити в себе. Адже, якщо людина в себе не вірить, немає ніякого сенсу працювати. Щоб вони розуміли, хто навколо них, щоб ці люди, які їх оточують, хотіли найкращого для тебе, а не для себе. В юному віці дуже важко зрозуміти, що хто від тебе хоче. Мені з цим дуже пощастило, це дуже впливає на розвиток карʼєри.
І працювати, дуже багато працювати, не слухати сторонні думки. Треба розуміти, що все може вийти, не важливо, звідки ти — з Черкас, з Києва, з будь-якого іншого куточка України. Якщо ти працюєш та віриш в себе, розумієш, що можеш чогось досягти — все вийде.
Автор публікації
