Денис Клевзуник: “Ставимо перед собою в “Прометеї” найвищі цілі”

Денис Клевзуник: "Ставимо перед собою в "Прометеї" найвищі цілі" 1 - basket.com.ua

Молодь БК “Прометей”, яка нещодавно приєдналася до складу команди під керівництвом тренера Олександра Пащенка вже готується до нового сезону. Прес-служба клубу поспілкувалася з новачком команди Денисом Клевзуником.

-Денисе, раді вітати тебе в «Прометеї». Розкажи нам, будь ласка, про себе, про твій шлях у баскетболі, як ти прийшов уперше на тренування, в якому віці, хто твій перший тренер? Чому обрав саме баскетбол?

-Я родом з Маріуполя. Там почав займатися баскетболом у 10 років. Перший тренер – Володимир Степанович Машира. Він мене, можна сказати, знайшов, привів у баскетбол, сказав «спробуй, не сподобається, не ходитимеш». Я спробував, мені дуже сподобалося. Адже з того дня потрібно було не лише ходити до школи, а займатися ще чимось іншим. Мені було дуже цікаво, тому продовжував ходити на тренування.

-Потім кілька років ти провів у “Хіміку” з Олександром Пащенком. Тепер у “Прометеї” ти знову гратимеш під керівництвом цього тренера. Чи радий знову бути в його команді? Що скажеш про співпрацю з ним?

-Так, звісно, безумовно радий. Чудово знаю його вимоги в баскетболі, в тактиці, адже ми з ним уже не перший рік працюємо. Тож прекрасно знаю, що він хоче від мене, що я можу дати. Він добре знає мої вміння, я розумію, що тренер хоче від мене, коли я на майданчику. Олександр Сергійович – дуже хороший тренер. Тим більше, у нас в команді багато молоді, а він – один з найкращих тренерів в Україні в роботі саме з молоддю. Я вважаю, що у нас зібралася відмінна команда з відмінним тренерським штабом. Усе дуже добре. Я дуже радий знову з ним працювати.

-Так, Олександр Пащенко, справді, один з найуспішніших у роботі з молоддю. Багато збірників пройшли його школу в Южному.

-Так, справді, багато. І Сергій Павлов, і Ілля Сидоров та В’ячеслав Петров, які зараз у “Прометеї”.

– З «Хіміка» до нашого клубу перейшов не лише ти, є й інші молоді хлопці. Що можеш сказати про них? 

-Так, можна сказати, що у нас половина молодих гравців з “Хіміка” і половина тих, хто залишився в “Прометеї”. Ми тільки знайомимося, придивляємося один до одного. Поки що все чудово. Будемо на тренуваннях відпрацьовувати взаємодії, звикати один до одного. Робитимемо все можливе, щоб боротися й перемагати. Ставимо перед собою найвищі цілі.

-Якщо більш детально говорити про цілі, які саме завдання ти ставиш сам перед собою в “Прометеї”?

-У такому клубі завжди найвищі цілі – перемагати в кожній грі, викладатися на всі 100%, віддавати всі сили на майданчику. Прагну далі розвиватися, як професіональний гравець, грати більш розумно, оскільки баскетбол – така гра, де треба думати, в ньому багато різних тонкощів. Тому хочу удосконалювати себе, робити себе кращим, допомагати команді, робити все можливе, що від мене залежить.

-Хотіла також з тобою поговорити про досвід ігор за збірну України. Ти провів 31 матч за команди U16 і U18. Які спогади залишилися про дні, місяці в збірних? 

– Тоді і в U16, і в U18 усі хлопці один одного добре знали, тож не було особливих проблем. Приїжджали і баскетболісти, котрі грали у закордонних командах, зокрема, і з США, але із взаєморозумінням не було жодних проблем. Місяць-півтора у нас були збори, ніби й небагато, щоб підготуватися і порозумітися, однак усі були в однакових умовах. Усі хлопці старалися викладатися на сто відсотків. Класний сезон був коли ми 1999 роком грали на чемпіонаті Європи U18. Тоді з нами був Іссуф Санон. Пам’ятаю, як поступилися іспанцям в овертаймі. І коли ми йшли з майданчику, нам аплодував увесь зал, це було дуже приємно. Ми віддали всі сили, але перемогти не вийшло. Це найпам’ятніший момент з усіх у збірних.

-Ми не можемо не торкнутися того жахіття, що відбувається в Україні. Попередній сезон завершився достроково, для всіх нас це було шоком. Ти був у Южному – завжди спокійному, тихому, благополучному місті. Що найбільше запам’яталося з тих днів? Які думки були? Що ти відчував?

-Дуже страшні спогади. Перший час не знаходив собі місця. Як я казав, я з Маріуполя. І вся моя сім’я була там. Рідні виїжджали під обстрілами, вибралися в селище міського типу неподалік. Побули там певний час. Потім мама з бабусею приїхали до мене в Южне. Тоді тільки стало трохи спокійніше. Читаю новини, дивлюся відео, не уявляю, як зараз можна жити в Маріуполі. Люди живуть просто на вулицях, готують їжу на вогнищах, навколо всі будинки зруйновано. Це психологічно дуже важко витримати. Я приїздив додому минулого літа і бачив, що місто просто розцвіло, багато що реконструювали, там стало справді дуже красиво. І зараз всі ці зусилля просто звели нанівець. Дуже важко про це говорити.

-Розумію. І найстрашніше, що ми не можемо нічого вдіяти і якось це змінити. Давай дивитися в майбутнє, не завершуватимемо на сумній ноті, а звернемося до тих людей, хто очікує на ваші ігри. Зрозуміло, що під час воєнного стану грати доведеться без глядачів, однак клуб зробить усе можливе, щоб за вас уболівали, спостерігали за іграми, бодай по відео. Що ти хочеш сказати людям, які вас підтримуватимуть протягом сезону?

-Усі ми розуміємо, яка нині ситуація в нашій країні. Хочеться, щоб люди думали не лише про погане, відволікалися від цього, дивилися баскетбол. Нам буде дуже приємно, якщо нас дивитимуться, підтримуватимуть, не зважаючи на перемоги чи поразки. Не забувайте про баскетбол, дивіться нас, сподіваюся, все буде, гратимемо і будемо радувати глядачів нашою грою.

0

Автор публікації

Офлайн 5 днів

vodolaz

128
Коментарі: 5Публікації: 7249

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
*
Генерація паролю
Цей сайт використовує файли cookie, щоб запропонувати вам кращий досвід перегляду. Переглядаючи цей веб-сайт, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie.