Центровий В’ячеслав Кравцов в інтерв’ю ФБУ розповів про свої подальші кар’єрні плани і оцінив ситуацію в збірній України.
– Можна привітати тебе з поверненням на майданчик. Наскільки неочікуваним був досвід виступу в Індонезії за «Борнео Хорнбіллз» наприкінці сезону?
– В мене було два камбеки. Перший – після травми два роки тому. Травма була дуже серйозна – повний розрив ахілла на 100%. Лікарі казали, що зазвичай відновлення йде від 7 до 12 місяців, залежно від віку спортсмена. Я зміг за 5,5 місяців вилікуватися і підписати контракт в Кувейті. Влітку був в таборі збірної. Це було дивно, бо я після тієї травми думав, що вже кінець. Дуже швидко йшло відновлення, тому вирішив ще трохи пограти. Цього сезону теж чекав гарної пропозиції. Відхиляв багато варіантів, а потім подумав, що треба трохи пограти, набирати форму, перезавантажитися. У випадку виклику в збірну треба бути готовим.
– Як лікарі пояснили те, що тобі вдалося відновитися за 5,5 місяців після такої важкої травми?
– Я потрапив до гарного лікаря. Багато лікарів перебрав, але це тривало 3-4 дні. Обрав того з Валенсії, який вже лікував гравців з такою травмою. Після операції мав дуже гарних індивідуальних тренерів. Один був фізіотерапевтом, другий – тренером з фізичної підготовки. Вони дуже швидко мене підготували.
– Які враження від чемпіонату Індонезії?
– Останнім часом я переходив в екзотичні ліги, про які ніхто не знав. Мене здивувало, що майже весь світ дуже виріс в баскетбольному і організаційному плані. Згадую час, коли був молодим. Це рівень наших клубів 20 років тому. Беруть сербських, італійських фахівців. Багато досвіду взяли у спеціалістів дуже високого рівня з баскетбольних країн. В Індонезії в кожній команді є тренер американець або європеєць, зазвичай серб. Ти приїжджаєш не в аби-яку лігу, де люди просто бігають. Вони знають багато речей. В організаційному плані все дуже сильно. Я б сказав, що це рівень Єврокубку і Євроліги. Я грав в «Дніпрі», «Донецьку» і «Києві», але в Індонезії дуже серйозно ставляться до баскетболу.
– Як ти оціниш свої фізичні та ігрові кондиції після довгої паузи?
– Я дуже швидко набираю форму, така особливість мого тіла. Я приїхав на останні 6 ігор чемпіонату Індонезії. Дуже довго оформлювали робочу візу. Два тижні не міг грати, пропустив 2-3 матчі. Потім ми провели три матчі і сезон закінчився. Багато тренувався, відчуваю себе дуже добре.
– Що було найважчим в процесі відновлення після травми?
– Я зробив операцію в кінці серпня. Жив в Іспанії, де сильна спека. Перші місяці нога була закрита. Було важко пересуватися. Не міг сидіти цілодобово вдома півтора місяці. Важко ходити, коли ти на одній нозі при температурі 30-35 градусів скачеш.
– Яка для тебе основна мотивація після важкого відновлення?
– Збірна України. Фінансово я вже щось заробив за свою кар’єру. Поки мене викликають в збірну. Коли закінчу виступати в збірній, це буде означати, що закінчив з клубною кар’єрою.
– Одне рішення, яке б ти змінив за свою професійну кар’єру?
– Я не знаю. Думав наперед, обирав дуже ретельно клуби, де буду розвиватися. Немає чого міняти.
– Як ти тренувався до Індонезії?
– Закінчив табір в збірній. Розумів, що через місяць-півтора починається сезон. Продовжував тренуватися. В Барселоні є гарний центр, де проводять персональні тренування і матчі 3х3 чи 5х5. Я туди дуже багато ходив.Там один з тренерів українець. Чекав на гарну пропозицію. Мене не влаштовували деякі моменти по грошам. Відношення до мене було інакше після травми. Вони були невпевнені, що я відновився. Запрошували на трай-аут, на маленькі гроші. Я відмовляв і чекав на пропозиції. Розумів, що треба було підписатися в листопаді-січні, але не міг відпустити доньку. Дуже багато часу проводив з нею.
– Були пропозиції з Європи чи лише з екзотичних чемпіонатів?
– В Європі були варіанти, але все одне й те саме – приїжджай на трай-аут за копійку, подивимося на тебе за три місяці і вирішимо, чи зможемо підписати. В Іспанії був варіант з другим дивізіоном, а також пропозиції з перших дивізіонів Німеччини і Греції.
– Яка перемога і поразка стали найбільш особливими для тебе?
– Я пам’ятаю дуже гарну перемогу в збірній над Сербією на Євробаскеті-2013. Вона дозволила нам вийти з групи. Всі знають, що Сербія – дуже сильна збірна в Європі і одна з найсильніших в світі. Для нас це була вкрай важлива гра. Домашня перемога над Іспанією в кваліфікації чемпіонату світу 2019 року теж дуже сильна. Поразок не пам’ятаю.
– Які враження від кваліфікації Євробаскету-2025?
– При сильній зміні складу команда завжди переживає стрес. Під час гарного виступу збірної склад майже не мінявся, два-три гравці лише, не більше. Останніми роками сильно міняється збірна. Ветерани потроху відходять, а молоді, можливо, невпевнено себе почувають, не мають досвіду, хвилюються. Я був в таборі, бачив всіх наших гравців, в тому числі нових. Вони виглядають дуже сильно, мають потенціал, але немає досвіду і це грає важливу роль.
– Ростислав Новицький, Максим Кличко, Данило Сипало. Як ти оцінюєш їх потенціал?
Новицький – дуже сильний гравець. Я йому пророкую велике майбутнє, він мені дуже сподобався. Сипало і Кличко – як карта ляже. Дуже талановиті гравці. Мені подобається, що Сипало різносторонній. Він мені мене нагадує в своєму віці. Зараз він трохи набирає вагу, в нього хороший атлетизм. Він розуміє гру, таймінг. Бачу в ньому себе в його віці. Кличко має розмір, але йому ще далеко до професійного рівня. В нього все ще попереду, бо він пізно почав займатися баскетболом. Сподіваюсь, що він надолужить за пару років і я зможу тоді оцінити його.
– Наскільки неочікуваним було призначення Айнарса Багатскіса по ходу відбору на Євробаскет?
– Це життя. Тренерів міняють. Я з усіма в гарних відносинах тому нічого не можу сказати на цю тему. Новий тренер прийшов, треба з ним працювати. Тим паче, що ми вже з ним працювали. Знаємо багато речей, буде легше адаптуватися.
– Чи є шанс побачити тебе в збірній влітку в прекваліфікацію чемпіонату світу?
– Це не від мене залежить. Тренер формує ростер і буде вирішувати, кого викликати в табір. Побачимо. З Айнарсом Багатскісом ще не спілкувався. Я готовий допомогти збірній – це головна мотивація для мене.
– Наскільки приємно бути гравцем-рекордсменом з найбільшою кількістю матчів і очок в збірній Україні?
– Я ніколи не думав, що хочу побити якийсь рекорд. Просто хотів виступати за збірну кожен рік. Так сталося, що я був одним з кращих українських центрових за останні 20 років. Мені завжди знаходилося місце в складі команди, так я і побив ці рекорди. Буквально за рік-два до останніх рекордів мені сказали, що зовсім трохи до них залишилося, навіть не знав. По іграм, блок-шотам, підбиранням я був давно на першому місці. Залишався рекорд по набраним очкам. Залишалося 8 очок. Остання гра відбору. Я побив рекорд і зламав спину. Виконав свою ціль і пішов, як у блокбастері. Думав про це лише тоді, коли вже залишалося менше 50 очок до рекорду.
– Ти бачив різні покоління збірної. Як змінювалася команда зсередини?
– Мені було 18-19 років, коли я тільки починав в збірній і мало грав. Тоді була ще стара школа гравців, які майже всі були вихованцями радянських українських тренерів. Вони дали все, що могли команді. Баскетбол швидко мінявся в ці роки. Потім вже приїхали іноземні фахівці і будували нове покоління. Склад збірної оновився, прийшли я, Денис Лукашов, Олександр Липовий, Дмитро Забірченко, Максим Пустозвонов. Це вже була нова гвардія, яка отримала досвід нового європейського баскетболу. Та збірна і ця нова сильно відрізнялися. Цей склад протримався близько 10 років. Тільки зараз почалася зміна поколінь.
– Нове покоління м’якіше за старе?
– Так. Це бачать навіть в НБА, де в 1990-х жорстко грали, а зараз реальних центрових в лізі не більше 10. Раніше в кожній команді були «мутанти» типу Шакіла О’Ніла, Алонзо Моурнінга. «Голден Стейт» привів до революції. Вони показали, що можна прибрати залежність від центрових і додати швидкості. Вони вигравали титули. Всі команди на них рівнялися і хотіли зробити те ж саме. Не тільки в США, але й в Європі. Таким чином габаритні центрові стали вимирати як динозаври. Їх заміняли гравці з кидком. Зараз класичних центрових дуже мало.
– Сергій Гладир повертається в збірну в якості тренера. Наскільки тобі цікаво з ним попрацювати і чи ставали тренерами гравці, з якими ти разом виступав?
– З Артемом Сліпенчуком починав грати в дублі БК «Київ». З Миколою Кірсановим грав за КПІ. З Дмитром Коломійченком перетинався в ДЮСШ. Гладир – четвертий в цьому списку. Підтримуємо з ними зв’язок. Буде дуже класно, якщо побачимося з ним влітку.
– Яка збірна України була найсильнішою?
– Багато всього було, але не хочу відзначати якийсь склад.
– Символічна п’ятірка гравців збірної?
– Перший номер однозначно Денис Лукашов, другий – Сергій Гладир, третій – Артур Дроздов, четвертий – Ігор Зайцев, п’ятий – Сергій Ліщук.
– Чого очікувати збірній в прекваліфікації ЧС проти Швейцарії і Словаччини?
– Я очікую, що буде дуже важко. Найважчі групи ті, де команди майже одного рівня. Буде вирішувати не майстерність, а досвід і концентрація на кожну з ігор. Дуже велике бажання треба. Найважчі матчі з командами одного рівня.
– Наскільки важливо зібрати оптимальний склад збірної?
– Я прихильник того, що каже президент ФБУ Михайло Бродський. Він каже, чому на якийсь відбір, «вікно», табір хтось може просто не приїжджати, не відписуватися, казати якісь виправдання. Я пам’ятаю роки, коли приїжджало по 20-30 збірників, всі хотіли потрапити в склад. В мене теж є претензії до деяких гравців. Чому вони так легко можуть відмовитися від табору чи виклику в збірну? Сподіваюся, що влітку такого не буде і приїдуть всі, кого викличуть, а потім тренер вирішить, кого залишати.
– Що б ти сказав собі 20-річному, якби міг повернутися в часі?
– Кидати побільше триочкових. В 16-19 років я був більш кидаючим центровим, мало грав під кошиком. Приблизно 70% моїх очок було з середньої дистанції. Потім потрапив на деяких тренерів, а саме Томо Махорича і Саши Обрадовича, які мені повністю забороняли кидати. Вони казали, що центровий повинен грати під кошиком. Коли так кажуть багато років поспіль в такому віці, то просто втрачаєш частину гри. Це була не моя вина – мене «поламали». Хоча вони дали мені інакший досвід, змінили мою позицію і зробили центровим з новим стилем.
– Які в тебе плани на наступний сезон?
– Мотивація є. Плани – підтримувати форму, бути на зв’язку з агентами, розглядати пропозиції.
Автор публікації
