19-річний центровий Максим Кличко в інтерв’ю пресслужбі ФБУ розповів про дебют за національну збірну України.
— Наскільки неочікуваним для тебе був виклик до національної збірної за декілька місяців після дебюту за молодіжку?
— Так, усе насправді почало розвиватися дуже швидко, адже лише у 16 років я почав грати в баскетбол. Але для мене це завжди було мрією — грати за збірну України. Я дуже зрадів, коли потрапив до команди U-20 і зміг проявити себе на тому чемпіонаті Європи разом із моїм тіммейтом Даніілом Сипалом, з яким ми потім разом потрапили до головної збірної.
Я, звичайно, не очікував виклику до національної команди в листопаді, думав, що треба буде ще трохи почекати. Але дуже зрадів, хоч і трохи хвилювався перед першим вікном. Я не дуже знав Віталія Степановського і не грав у матчах проти Ізраїлю, здебільшого тренер використовував нас на тренуваннях. Але для мене було дуже важливо потренуватися та познайомитися з хлопцями.
Перед другим викликом до збірної я вже знав головного тренера Айнарса Багатскіса, адже він був головним тренером збірної Латвії U-20, проти якої ми грали контрольні матчі минулого літа. Я отримав дуже позитивні емоції від другого вікна, хоча, звичайно, дуже шкода, що ми не виконали головне завдання — не вийшли на чемпіонат Європи.
— Які були основні відмінності для тебе в національній збірній у порівнянні з досвідом гри за молодіжну команду?
— Дві абсолютно різні команди. У головній збірній, звичайно, темп гри значно вищий, хлопці набагато досвідченіші. У нас є декілька ветеранів, які вже багато років грають за збірну України, — це зовсім інший професійний рівень.
У збірній я вже знав Сипала. Крім того, я знав Артема Пустового ще за його виступів за «Барселону», знав про Зотова, адже тренер Бойко, з яким Віталій працював ще в «Донецьку», зараз працює в «Монако». З іншими хлопцями я познайомився в таборі збірної.
— З ким із команди тобі було особливо цікаво пограти?
— З Артемом та проти Артема, адже він ще вищий за мене — я до такого навіть не звик. Він дуже сильний гравець, який грає у фізичний баскетбол, тож було цікаво пограти проти нього. Також був класний досвід гри з нашими гардами, які грають на позиції першого номера. Вони віддавали чудові передачі, деякі я навіть не очікував.
— Як тобі, як новачку, атмосфера в збірній?
— Загалом атмосфера дуже-дуже позитивна. Усі хлопці, коли приїжджають у збірну, збираються як друзі, які давно не бачилися. Звичайно, після поразок настрій був поганий, але перемога над португальцями дала хоч трохи позитиву наприкінці кваліфікації. Те, що хлопці прийняли мене в команду, і я став її частиною, — це для мене велика честь.
— Які були думки перед дебютним матчем проти Португалії?
— Так сталося, що мене взяли в Португалію після травми Іссуфа Санона та після того, як захворів Андрій Войналович. Я очікував, що зіграю в цьому матчі, але думав, що тренер дасть мені час наприкінці матчу, і це будуть лише кілька хвилин. Я взагалі не очікував виходу на майданчик у першій чверті.
Звичайно, я хвилювався, але атмосфера була дуже гарною, особливо в залі. Зібралася повна арена португальських фанатів, і наших українських уболівальників було дуже багато.
Коли вийшов на майданчик у першій чверті, намагався бути максимально сконцентрованим на грі. Хвилювання пройшло, і я просто намагався робити те, до чого ми готувалися, і грати свою гру. Я радий, що допоміг команді перемогти.
Що тренер казав тобі перед грою?
— Тренер спитав, чи готовий я грати, чи готовий я виходити на майданчик. Я сказав, що, звичайно, готовий до матчу. Айнарс попросив мене сконцентруватися на підбираннях, грати свою гру в трисекундній зоні, де у нас була перевага в зрості. Я намагався робити все, що тренер мені сказав, і, як мені здається, щось виходило. Зіграти за збірну вперше — це була велика відповідальність. Сподіваюся, що це не останні мої очки за збірну, і в майбутніх матчах буду ще кращим.
Як вважаєш, чому нам не вдалося виграти матч проти Словенії?
— Вони вийшли з енергією, у них у складі було багато молодих гравців. Словенці використовували зонний пресинг, до якого, як мені здається, ми були не готові. Часто потрапляли в пастку в середині майданчика, що ставало для нас проблемою. Це стало для нас трохи сюрпризом і збило наш ритм гри. Як результат, ми грали в їхню гру, а не в нашу.
Автор публікації
