Форвард збірної України U-18 Лука Лохманчук одним із перших серед однолітків заявив про себе на серйозному рівні. Уперше на євротурнірі Лука одягнув майку збірної країни у 14-річному віці, коли його взяли на чемпіонат Європи до 16 років. Наразі він готується до Євробаскету-2024 у тренувальному таборі юніорської збірної. 17-річний Лука Лохманчук розвиває власний талант у системі іспанської Гран-Канарії. У поточному сезоні дебютував у третій лізі Іспанії – ЛЕБ Плата.
Лука Лохманчук розповів прес-службі ФБУ про очікування від чемпіонату Європи U-18 та власну кар’єру, свою спортивну родину й партнерів зі збірних України.
– Як розпочав займатися баскетболом, зі скількох років?
– Розпочав займатися баскетболом у віці девʼяти років. Натхненням і прикладом для наслідування стали досягнення мого батька. Він був професійним баскетболістом, а наразі працює тренером. Олександр Олександрович часто брав мене на матчі й тренування. Я спостерігав за грою та захоплювався атмосферою. Остаточно вирішив зв’язати долю з баскетболом після перегляду матчів Євробаскету-2015. Попросив батьків записати на секцію.
Коли був малим, то грав й у футбол (після Євро-2012, під впливом популярності цього виду спорту), спочатку займався карате. Батьки підтримували мої будь-які спортивні починання, тиску обрати саме баскетбол не відчував.
Але з часом гени, так би мовити, взяли своє – адже у нас дійсно баскетбольна родина. Бабуся, мама, рідна сестра Анастасія (була у розширеному складі збірної України на чемпіонат Європи U-16), дядько й тітка, їх син – всі грали в баскетбол. Дідусь Олександр Шальнєв, батько моєї мами, грав свого часу за Будівельник і був у складі збірної СРСР, потім тренував.
Мій батько Олександр Лохманчук – найкращий бомбардир національної збірної України за очками у середньому за гру. Сподіваюсь, у майбутньому саме я випереджу його, хоча це буде зробити дуже складно. Мрію грати за національну збірну України!
– Наразі батько допомагає у твоїй підготовці?
– Тато завжди дивиться мої матчі. Ми дзвонимо один одному, та він розповідає про помилки. Можемо переглянути відео разом, і батько детально розповідає у яких компонентах маю покращити власну гру.
– У батька функціонує в Києві баскетбольна школа?
– Так, він відкрив у столиці власну школу Basketball Development Academy в 2021 році та займається з дітьми від 2019 року народження і старше. До повномасштабної війни вона налічувала не менше 120 вихованців.
– Розкажи, будь ласка, про власні виступи за збірні України.
– Уперше я був викликаний до кадетської збірної U-16 у віці 14 років. Був на зборі з U-15, по його завершенні потрапив на перегляд до команди України U-16 через те, що у них травмувався гравець і шукали йому заміну. Приїхав і в підсумку пробився до фінального ростеру. Виступ на Челленджері став важливим досвідом у формуванні мене як гравця та мого подальшого спортивного шляху. Отримав позитивні емоції та цікаві знайомства.
– Через рік ти поїхав на чемпіонат Європи в Болгарію у статусі лідера кадетської збірної. Розкажи й за це Євро.
– У складі U-16 свого віку також виступав на Євробаскеті. У 2022 році в нас була хороша команда, але ми потрапили до дійсно сильної та цікавої групи. З жеребом не пощастило, але отримали неоціненний досвід, побачили слабкі сторони нашої команди на фоні класних опонентів. Наші суперники – збірні Фінляндії та Німеччини – дійшли до фіналу та вибороли путівки до Дивізіону А.
Вважаю, що зовсім трішки нам не вистачило в стартовому матчі з фінами, якби ми їх перемогли – то вийшли б з групи. Можливо, дійшли б до фіналу. Але ми здалися в другій половині, визнавши силу збірної Фінляндії U-16. Перші дві чверті йшли рівно, але після кількох поспіль триочкових влучань фінів ми не змогли відповісти. Цього літа зі збірною U-18 налаштовані продемонструвати класну командну гру та гідно представити країну в Північній Македонії.
– Якою є мотивація зіграти за юніорську збірну Україну цього літа?
– Виступати за збірні України – це велика відповідальність. Це завжди була особлива подія, але, мабуть, ніколи цього так сильно не відчував, ніж зараз. По-перше, під час війни виступи за збірну набули ще більшої важливості, адже ми захищаємо честь нашої країни на міжнародній арені та нагадуємо всьому світу про російську агресію.
Однак наразі на це накладається ще одна трагічна подія, яка шокувала не тільки баскетбольний світ, а й всю Україну та Європу. У Німеччині загинули двоє моїх товаришів: Артем Козаченко та Володимир Єрмаков. З ними був добре знайомий, бо грали в чемпіонатах України (ВЮБЛ – ред.) та Києва. Також ми разом викликалися до збірної U-14, ділив із ними кімнату. Мені в їх смерті досі важко повірити… Хоча ми вже ніколи не зможемо разом вийти на майданчик, цього літа вони будуть із нами духом. Хочемо з партнерами по команді вшанувати памʼять наших друзів. Тому юніорська збірна мотивована на Євро викластися на 200%.
– Коли викликався до збірної U-16 у 2022 році, то жив у одній кімнаті з Володимиром Єрмаковим?
– Ні, з Андрієм Ситаром.
– Розкажи про форварда Андрія Ситара, як про людину та баскетболіста.
– Він розуміє свої сильні сторони та використовує їх на максимумі. Добре виконує проходи, «ловить» суперників на протиході, вміє віддавати «розумні» паси.
У будь-якій компанії – свій хлопець. Багато жартує та знаходить спільні теми для розмови. Комунікабельна людина.
– З ким із українців у Іспанії найбільше спілкуєшся?
– З гравцями мого віку: Назар Король і згаданий Андрій Ситар. Разом знайомі з часів збірних. Граємо в різні комп’ютерні ігри онлайн. Зі Славою Окунським перетиналися в Мадриді, бо до збору України U-18 я тренувався в залі його клубу Зентро Баскет.
– У 2023 році в чемпіонаті Іспанії U-18 ти грав у Гран-Канарії з українським центровим Назарієм Кулішенком. Що він за людина? Також оціни лідера збірної України U-20 як спортсмена.
– Дружимо ще з часів спільних виступів за збірну України U-16. Цікава людина, весела, харизматична. З ним було в клубі набагато легше, бо розмовляли однією мовою. Після сезону, коли в команді була лише іспанська, це стало дуже важливим фактором. Гарно проводили час разом. Продовжуємо спілкування на відстані.
Гарний гравець, яких у нас мало. Він «великий», але з дальнім кидком. Може виконати catching shot. У нас було добре взаєморозуміння – я на нього віддавав багато асистів під флоутери, якщо сам не завершував атаку в проході.
– Як свого часу виник варіант поїхати грати в Іспанію до академії Гран-Канарії?
– Мною цікавилися багато агентів, команд. Звʼязувалися зі мною через інстаграм, або знаходили контакти батька. У такий спосіб на мене вийшли представники Гран-Канарії.
– Як провів минулий сезон?
– Цей сезон провів у складі другої команди іспанського клубу, яка виступає в лізі LEB Plata. Це третій дивізіон Іспанії, де багато досвідчених гравців з усього світу. На жаль, не мав стільки ігрового часу, як планувалося. Причина – моя травма, операція влітку та довготривале відновлення. Лікарі були дуже обережні, намагалися повернути мене до гри без зайвих ризиків. Дубль Гран-Канарії вийшов до плей-оф, але в першому ж раунді потрапив на дуже сильну команду, якій ми програли два матчі. Суперники в підсумку виграли свій фінал і підвищилися в класі.
Паралельно допомагав команді U-18, з якою ми грали в чемпіонаті Іспанії та на етапі Adidas Next Generation, що проводився під егідою Євроліги в Парижі. У Іспанії моя команда стала третьою на етапі автономних спільнот. До фіналу потрапили кращі два колективи. На міжнародному турнірі наш клуб показав непоганий рівень гри, став третім. Упевнений що цей неоціненний досвід надасть багато можливостей для мого особистого та карʼєрного зростання.
– Що поточний клубний сезон дав тобі особисто? У якому компоненті гри став краще?
– Сильнішим став у емоційному плані. Пережив травму, примусив себе не думати про пошкодження під час гри. Повернув впевненість у своїх силах після травми. 100% кращою стала моя гра в захисті, бо в дублі тренувався зі старшими та досвідченішими баскетболістами, а не з юніорами. Це інший рівень баскетболу. Працював над дальніми кидками.
– Уже тренувався з першою командою? Розпочали допускати до занять з «основою»?
– Уперше почав тренуватися з головною командою в перший же рік, як приїхав до Іспанії. Мені тоді було 15. Потім поїхав зі збірною України на чемпіонат Європи U-16 у Болгарії.
– Як відреагували одноклубники, коли розпочалася повномасштабна війна в Україні?
– Усі розпитують про війну в Україні, цікавляться як живуть мої батьки та інші члени родини. Навіть головний тренер першої команди Яка Лакович питав. Гран-Канарія зробила футболки на підтримку мене й Артема Пустового, на яких написали: «Ми всі з Артемом і Лукою». Їх одягнули на розминку перед грою. Ще більше про події в Україні мене розпитували у школі, де навчався.
– Як давно знайомий з Артемом Пустовим?
– Коли батько входив до штабу національної збірної, то брав мене до залу із собою. Там я й познайомився з Артемом. Після основних тренувань ми з ним влаштовували конкурс триочкових кидків. Пустовий мені дав прізвисько «Гонзалес» – це популярне іспанське прізвище. Тоді я ще й не мріяв про виступи в Іспанії. Мене так називають і досі. Коли український центровий був у складі Гран-Канарії, то ми часто разом займалися в тренажерному залі, бо мали схожі розклади.
– Уже відомо за який клуб гратимеш у наступному сезоні?
– Зараз йдуть переговори, тому не можу це коментувати.
– Який твій улюблений ігровий номер? Яке у ньому зашифроване значення для тебе?
– Мої улюблені номери – це 7 або 77, бо якщо перевернути сімки, то вийдуть мої ініціали – LL.
– Які команди подобаються в НБА? Можливо, є гравці, за виступами яких уболіваєш персонально?
– Дуже подобається Нью-Йорк Нікс, атмосфера в клубі сильно імпонує мені. Якщо говорити про гравця, то, напевно, Пол Джордж. Просто зачаровують його стиль гри та плавність рухів.
– Будь ласка, дай відповіді на ці ж питання, але стосовно Європи та української Суперліги.
– У Європі подобається Ховентуд Бадалона, тому що там грає молодий склад і багато хлопців, проти яких сам виступав. Мені дуже цікаво слідкувати за ними вже на іншому рівні. До речі, на Next Generation U-18 моїй Гран-Канарії вдалось обіграти в зустрічі за третє місце запеклих суперників з Бадалони. Раніше було проведено багато матчів із ними, але ми перемогли вперше.
В українській лізі вболіваю за Говерлу. Мені подобається, що цей клуб дає шанс проявити себе молодим гравцям. І звісно підтримую команди своїх друзів і знайомих, за які вони виступають.
Як баскетболіст серед українців мені, мабуть, найбільше імпонує Назар Холод – у нас трішки подібні стилі гри.
Автор публікації
