В ексклюзивному інтерв’ю Суспільне Спорт латвійський фахівець Айнарс Багатскіс детально проаналізував причини програшів на Євробаскеті, оцінив виступ гравців НБА Святослава Михайлюка та Олексія Леня, а також поділився власними переживаннями щодо роботи з національною командою України.
Про причини трьох поразок поспіль та вильоту з чемпіонату Європи
“Зазвичай немає однієї причини поразки. Є з десяток факторів, які можуть вплинути. Наприклад, Греція була одним із головних фаворитів турніру. У команді грають виключно гравці Євроліги, деякі з них були чемпіонами, плюс – один із найкращих гравців світу. Ми мали гідний вигляд, особливо перші дві чверті. Потім суперник запропонував надто високий темп. Плюс – наша хвороба, яка проявлялася і в товариських матчах, і у кваліфікації до Кубка світу – у нас є дуже багато необдуманих рішень у нападі, через які ми втрачаємо очки. Це не лише те, що ми не кидаємо по кошику, звідси йде можливість набору легких очок для суперника. Це одразу тисне психологічно. Греки грали агресивно.
Потім були хорвати, досвідчена команда. На мою думку, вони провели свій найкращий матч на турнірі [з нами]. А от після гри з Польщею залишився осад. За день-два до неї ми уважно спостерігали за нашими гравцями. Вони були зосередженими, знали, що мають робити. Але нерідко гра вносить свої корективи. Не хочу сказати, що ми грали погано. Подивіться, поляки перемогли й чинних чемпіонів Європи, які також мали одного з найкращих гравців у світі. Те, що ми обіграли Польщу з великим рахунком на товариському турнірі (88:60) – це була омана. Ми тоді змусили їх так виглядати. У них хороша команда. Але потрібно протягом усього матчу тримати високий темп гри та бути агресивним, не збиватися на позиційний напад. Добре знати, на кого звертати увагу у захисті, чітко виконувати всі настанови. Епізодами, коли ми відбивалися в захисті, то вдавалося добре бігти в ранній напад, і все було добре. У позиційному баскетболі ми буксуємо. Бо той захист, який пропонують поляки, він базується на максимальній щільності під власним кошиком, але вони залишають вільними кути майданчику. Звідти потрібно кидати та влучати. Моментами в нас це виходило.
Ми програвали не через захист, а через напад. Якщо ти не влучаєш в нападі, не закидаєш певний час, то починаєш нервувати в захисті, припускаєшся помилок. За хвилину до кінця ми програвали лише мінус два, потім навмисне фолили – звідси й 94 пропущених очки. Під кінець другої чверті ми мали перевагу в сім очок, і відчувалося, що поляки попливли. Нам потрібно було зіграти спокійніше, нікуди не поспішати. Ми зробили дві втрати, поляки повернулися до гри, ми отримали п’ять очок назад – і все, інша гра. Збірна Польщі – дуже прагматична команда. Вони нікуди не поспішають. Якщо у них немає 100% ситуації для набору очок, вони бігти не будуть. Коли ти граєш головою, а не ногами, то баскетбол – дуже проста гра”.
Про гру в захисті збірної України
“Якщо у гравця більш ніж 210 см зросту – йому важко захищатися проти пік-н-ролу, заступаючи та перегороджуючи шлях гравцю з м’ячем. Досвідчена команда знає, як цьому протидіяти. Вважаю, що наша сила – це захист під кошиком. Ми працювали над там, що маленький гравець не застрягає в заслоні, пробивається крізь нього, а великий його страхує позаду, ближче до кільця. Якщо дивитися на статистику, то ми програли саме на власних помилках. Поляки багато закинули після наших втрат або після непідготовлених та квапливих атак. Ми помилялися, а поляки нас покарали.
Зранку в день гри я зробив дві короткі відеосесії, аби показати снайперів команди суперника. Там п’ятеро кидають з відсотком вище 40. Напад у всіх більш-менш схожий. Головне – добре знати людей, проти яких ти виходиш на майданчик, що суперник робить найкраще на паркеті. У якийсь момент ми просто про це забули. З кимось ми впоралися, а про когось забули взагалі. Начебто в нас не було багато втрат, але в деяких моментах ми отримували очки у власний кошик нізвідки. Їх не мало бути. Лідери команди суперника, Матеуш Понітка та Ей Джей Слотер, обидва влучали з видатними відсотком.
Захист завжди може бути краще. Інколи маленький гравець застрягає у заслоні, інколи великий не виходить його страхувати. А буває, що лишаємо небезпечного гравця на периметрі. Я іноді критикую власних гравців. А потім дивлюся на топкоманди – вони теж припускаються тих самих помилок. Сербія, напевно, взагалі не знала, що Італія добре кидає, і вилетіла з турніру Це частина баскетболу. Завжди є недопрацювання. Але не можна казати, що ми не були підготовленими. Подивіться, який вигляд мали лідери поляків у кінцівці – у них майже не було непідготовлених кидків”.
Про власні емоції після Євробаскету та ідеальну модель гри
“Якщо чесно, у глибині душі я був впевнений у перемозі над Польщею. Нехай в нас не було багато часу на підготовку до Євробаскету, недостатньо тренувань у повному складі, поки всі гравці доїхали. Але під час тренувального процесу ми знайшли ігровий ритм, взаєморозуміння. Я був впевнений, що ми обіграємо Польщу. Але в спорті важко щось передбачити. Це не просто слова, що всі готуються, що грають живі люди, так воно є насправді. А якщо ти з якихось причин не готовий до матчу, то можеш лише себе звинувачувати.
Я був упевнений, що ми переможемо і будемо гідно протистояти Словенії. Ні в якому разі не хочу стверджувати, що ми б ще й їх обіграли, але мали б достойний вигляд. Мені подобається модель гри словенців. Вони чекають, коли Лука Дончіч або Горан Драгіч створять момент для них. В інших командах вони [інші гравці збірної Словенії] навіть на топовому європейському рівні були б лідерами. Та вони позбавилися власного “его”, тому що в них у збірній м’ячем розпоряджаються суперзірки. Це як плюс команди, так і мінус. Тому що в цих лідерів гра буде йти далеко не кожного разу. Після поразки від Польщі можу лише віддати належне Луці Дончічу, який узяв провину на себе. Колись колега мене запитав: “Чого ти так переживаєш, лаєшся? Це ж лише баскетбол”. Але це не просто гра, це частина життя. І я завжди захоплювався гравцями, які можуть вийти і сказати: “Вибачте, хлопці”. Це показує, що йому не байдуже, він аналізує гру. Звісно, у гравців є своя правда, у тренерів інша, у журналістів теж своя. Але це по-чоловічому – визнавати свої помилки. Я зробив свої, десь недопрацював.
Чи проміняв би перемогу над Італією на Євробаскеті на звитягу над ними у кваліфікації до чемпіонату світу? Я давно забув уже той відбірковий матч. Ми провели аналіз після гри, подивилися відео. Чимало незрозумілих дій із нашого боку, плюс – італійці виконали 27 штрафних за другу половину. Нічого б не хотів міняти. Важлива кожна наступна гра. Що було до цього чи буде потім – це менш вагомо. Що дають такі роздуми? Кожна перемога дає наснаги, впевненості. А кожна поразка для професіонала, який поважає себе та свою роботу – це виклик. Наприклад, Михайлюк після поразок у відборі до чемпіонату світу казав про те, як він погано зіграв, що якби він закинув більше очок, цього б вистачило, аби виграти ті матчі. Якщо гравець хоче бути професіоналом високого рівня, він повинен бути самокритичним. Не потрібно себе страчувати, однак здорова самокритика має бути. Не завжди це потрібно робити публічно. Але коли ти можеш сказати вголос, що зіграв погано, то це вже щось означає”.
Про легіонерів НБА Святослава Михайлюка й Олексія Леня та їхню критику
“Це було моє рішення довірити Святославу Михайлюку м’яч у кінцівках матчів. Чи не вважаю я, що вони з Олексієм Ленем зробили команду гірше? Це безглуздо. Вони 100% зробили її краще. Не можу сказати, чи досягли б ми без них цих результатів, чи ні. Це неможливо дізнатися. Вони приїхали, робили усе можливе. Обидва контрольовані. Тренувань було стільки, скільки було. Моя прерогатива як тренера – вирішувати, хто гратиме й скільки. Не може бути так, якщо приїжджає гравець зі статусом, то йому гарантоване місце в складі. Вони на тренуваннях та під час матчів довели, що є одними з лідерів команди.
Те, що їм інколи чогось не вистачає…. Подивіться, скільки вони грають в НБА під час сезону, якщо взагалі грають. Див не буває. Можливо, десь були матчі, у яких Свят зіграв більше, ніж потрібно було. Перед офіційними зустрічами ми давали їм грати багато, щоб вони відчули ігровий ритм, набрали необхідні кондиції, бо в нас взагалі не було тренувань на “фізику”. Мені здавалося, що все було розраховане правильно. Та завжди буває, що коли закінчуєш турнір поразкою, з’являються розумники, які все знали заздалегідь. Для себе я знаю, що прорахувався. Можливо, треба було скоротити кількість товариських матчів, щоб у команди залишилися сили. Але кожен з гравців вам скаже, що найкращі тренування – це матчі.
Загалом мене порадувала команда. Як ми зуміли зібратися після поразок від Італії та Ісландії та підготуватися до Євробаскету, як ми ламали матчі проти Естонії й Італії, проявляли характер. Щодо персоналій, то назву двох: Іссуф Санон та Іван Ткаченко. Вони обидва довели, що можуть грати на високому рівні у більш якісний баскетбол. Мені буде цікаво поспостерігати за тим, як вони будуть грати в клубі”.
Автор публікації
Почему мне так не нравится большинство посылов в ответах Багатскиса? К примеру – тот что в заголовке: “Був впевнений у перемозі над Польщею”… Это как? Это я – как болельщик, должен быть и мог быть уверен в победе над Польшей, а тренер должен был обеспечить вместе с командой эту победу. Такая себе тонкая манипуляция.
ЧЕ это уже история, нужно воспитывать наших ребят, и нужно по честному принципу относиться к тем, кто прошел квалификацию, а не ждать пока приедут звезды НБА
Айнарс, Ваша проблема в том, что Вы пошли на поводу у Дубинского – набрали игроков, которые были нужны Дубинскому и давали им больше игрового времени. Неугодных Дубинскому исключили из состава.
Некто Санон даже замурчал о смене поколений в сборной, зироньку поймал, попивая тэкилу в промежутках между матчами.
А пан Дубинский решил, что если он спонсирует поездку сборной на Евробаскет, то может и нужных ему игроков заказать и время игровое для них “попросить”. Один-в-один, как с МБК Николаев.
Айнарс, Вы продали сборную нуворишу за 30 серебряников и в этом Ваша проблема.
Боже, яке воно дурне…😱
да ты что пизд@бол, почему же не поехал Петров.