“Прометей” в продовженні серії передсезонних інтерв’ю поспілкувався з новачком команди, гравцем національної збірної України, який нещодавно повернувся з Євробаскету – Іссуфом Саноном.
-Іссуфе, вітаю! Як настрій? Як справи?
-Все гаразд. Приїхав з Євробаскета, поки що відновлююся. У мене там була травма. Не дуже серйозна – підвернув гомілкостоп. Однак з вівторка вже працюю в загальній групі. Поступово повертаю форму і кондиції.
-Що можете сказати про склад “Прометея“, про партнерів, з якими гратимете пліч-о-пліч? Зіграно товариський матч з “Вентспілсом“. Ви не грали, але спостерігали за цією грою. Які враження?
-Складно щось говорити, оскільки у нас команда іншого рівня порівняно з цим суперником. Але ми не можемо розслаблятися, тому що будь-який гравець знає, що недозібраність, очікування, що легко переможеш можуть зіграти з тобою поганий жарт. Тому треба на кожну гру налаштовуватися так, ніби ми граємо з мадридським “Реалом”. Це я знаю точно.
Стосовно ростера. Для мене це перший такий досвід – грати в такій сильній команді, з такими сильними партнерами. Тому дуже чекаю початку офіційного сезону. Цікаво, який вигляд я матиму на фоні партнерів по команді, як воно – грати разом з баскетболістами такого рівня, коли будь-які гравці команди взаємозамінні, всі дуже високого рівня. Чесно, у мене дуже багато емоцій. І всі вони позитивні. Ростер дуже сильний. Дуже хороша команда, на мою думку.
-Хочеться обговорити гру Україна – Польща на Євробаскеті. На вашу думку, чого не вистачило для перемоги?
-Я вважаю, що фокусу. Вибір наших кидків був не дуже вдалим. І звісно, ми не виконали установки тренера, які він давав на гру. Були деякі моменти, з якими ми не впоралися. Дозволили супернику набрати легкі очки, дозволили виконати триочкові. І звісно, везіння, як би це не звучало. Нам потрібно було закинути в тому матчі кілька таких легких м’ячів, як закинули суперники. Вважаю, що якби хоч якійсь ми забили, нам було б легше грати. Але маємо що маємо.
Всі думали, що Польща вилетить, а вона показала, що вона може. Грала за третє місце. Якщо Польща посіла 4 місце на Євробаскеті, то гадаю, питання, як ми могли програти такій слабкій команді, відпадають. Виявилося, що ця слабка команда посіла он яке місце, обіграла чемпіонів Європи. І показала, що коли тебе списують з рахунків, що може зробити команда, не одна людина, не дві-три, а саме команда.
-Напередодні поєдинку зі збірною Польщі доводилося чути, що після поляків на Україну вже чекаю Лука Дончіч. Мовляв, Польща – така команда, через яку ми прорвемося немов степний вітерець. Чи були схожі настрої в середині команди напередодні матчу з Польщею?
-Я не можу сказати, що ми так думали. В голові було, що ми можемо, нам під силу, і ми повинні це зробити. Гадаю, це розумів кожен гравець. Ми так виходили на кожну гру. Для нас матч із Польщею не був якимось іншим, ми на нього налаштовувалися так само, як на інші, з думками, що 100% потрібно перемогти. Так, ми були заряджені. Кожен думав, що нам цей суперник під силу. Ми повинні були перемагати, могли, хотіли. Звісно, результат говорить про зворотнє, але ми могли і повинні були.
-Які залишились загальні враження від Євробаскета?
-Хотілося більшого. Не в сенсі, як особисто я зіграв, а хотілося, щоб далі дійшла команда. Звісно, будь-який гравець ставить перед собою не тільки командні, а й особисті цілі. І я вважаю, що я ще покажу, що це був не мій максимум, а тільки початок моєї гри. Я тільки почав відчувати ритм і все інше і вважаю, що на наступному Євробаскеті все буде набагато цікавіше.
– Це ваш перший Євробаскет. Чи було у вас відчуття, що ви є одним з ключових гравців збірної? Адже багато хто вважає саме так. І ваш настрій, ваша впевненість у собі теж про це свідчили. Чи було у вас відчуття, що саме ви, Іссуф Санон, є тією людиною, яка може змінити ситуацію на майданчику?
-Я так себе відчуваю завжди. В будь-якій команді, де б я не грав. Тому що я не бачу сенсу грати в баскетбол по-іншому. На Євробаскеті ми грали, як команда. І ті, хто мене знають, можуть сказати, що я дуже змінився. Не лише зовні, а усередині. Мені було дуже приємно давати передачі, коли хтось з них закидав. Я відчував, що я ключовий гравець, однак це все завдяки тій енергії, яку давали решта хлопців. Без них я не мав би такого вигляду. Все йшло від команди, від того, як команда мені допомагала.
-Як ви вважаєте, чи привнесли ви і інші молоді баскетболісти щось нове до гри збірної?
-Так, 100 відсотків. Я вважаю, в будь-якій команді, коли починається перебудова, є люди ще хорошого рівня, однак через вік уже не можуть продовжувати грати, як раніше. Навіть якщо тобі 32, ти розумієш, що на наступний Євробаскет уже будеш не в формі чи можеш закінчити. Тому логічно брати молодих, які можуть бути гірше, але награвати їх на майбутнє.
-Ви грали у багатьох збірних – юнацьких, молодіжних, у різних тренерів, на різних турнірах. Які у вас враження від командної хімії всередині збірної Багатскіса?
-Я кажу, що це була моя найкраща команда саме щодо командної хімії, по тому, як я проводив час, як ми спілкувалися. У молодіжних збірних ми були одного віку, на одній хвилі. Тут є різниця у віці, можливо не всі жарти розуміють. Однак для мене це найкращий досвід у колективі.
-Іссуфе, у збірній ви – гуморист номер один. Хто номер два?
-Саме в цій збірній, я би сказав, що Пустовий номер один, а я номер два. Перед Артемом знімаю капелюха. Він звісно бізнесмен. У цьому виді спорту він знає, як себе проявити, скажу відверто.
-Номер три є?
-Ткаченко. Я би його поставив би на третє місце.
-А яка людина Айнарс Багатскіс? Як він поводиться з гравцями у роздягальні, повсякденному житті? Чи комфортно з ним спілкуватися?
-Думаю, всі розуміють, що у кожного гравця стосунки з тренером різні. Якщо я казатимуть щось про нього, будь-який інший гравець може сказати, що я брешу, тому що у кожного різне бачення ситуації. Ми всі люди, у всіх не може бути однакове ставлення. Так у будь-якому колективі.
Загалом Айнарс спокійний. Від нього рідко можна почути нецензурні висловлювання або крики. Він усе спокійно пояснює. Порівняно з іншими зарубіжними тренерами, з якими я працював, Айнарс дуже спокійний.
-Його поведінка в житті та на майданчику відрізняється?
-Сто відсотків. Під час ігор він дуже сфокусований. В житті він веселун, любить посидіти поспілкуватися, якусь історію з життя розповісти. Він як я трохи “балабол”. Дуже легка людина.
– Тепер від збірної перейдемо до клубних справ. Як зародилася ваша співпраця з “Прометеєм” і чому для продовження кар’єри обрали саме цей клуб і чи були інші варіанти?
-Я міг опинитися в “Прометеї” пару років тому, але оскільки у мене дніпровське серце, і я з “Дніпра”, це було просто неможливо. Гадаю, всі хто стежить за українським баскетболом, знає чому. Я хотів, але дніпровське серце не дуже дозволяло це зробити. Вважаю, враховуючи війну, всі питання відпали. Ми всі – одна Україна. Команда грає в Єврокубку, хороший тренер, я – українець, зараз така ситуація, війна.
У мене були варіанти, були непогані, були на рівні з “Прометеєм”, але кращих не було. Мені дуже імпонує тренер “Прометея”, тому що це тренер, який досяг певних висот, був на Олімпіаді, має ім’я. Якщо він хоче, щоб я грав у його команді, вважаю, що в моєму віці (хоча мені лише 22, але відчуваю, що з кожним роком я все ближче до свого піка) треба закінчувати бути вічно перспективним, а ставати більш серйозним гравцем.
Вважаю, на Євробаскеті я показав, що якщо в мене вірити, я можу бути гравцем, який може вести команду за собою. Але зі мною ще треба попрацювати. Я це сам розумію. Гінзбург саме та людина, яка зможе попрацювати зі мною, знайти ключ до того, як зі мною працювати. Хочу в кінці сезону сказати в інтерв’ю, що я став набагато сильнішим. І щоб не тільки я так думав, а й люди навколо.
– Після приїзду з Євробаскета чи вже спілкувалися особисто з Роненом Гінзбургом? Можливо він вам озвучив вашу роль у команді?
-Так, він розповів, що вимагає від мене. Щоб я так само агресивно йшов під кільце, створював моменти не лише для себе, а й для партнерів.
-Ви сьогодні вже сказали, що країна стала одним кулаком. Коли відбулося повномасштабне вторгнення, як ви відреагували?
-Я з Донецька. Я там народився, жив до 2014 року. Потім мої батьки переїхали до Києва, я до Дніпра. Для мене це було легко. Тоді були враження, ніби я в фільмі. Ми поїхали одразу, коли почалися бойові дії, нічого особливо не бачив.
Я за день до 24 лютого 2022 року розмовляв з другом, який казав, що розпочнеться війна. Я відповідав “яка війна у 21 столітті?”. Всі розуміють, що врешті решт все прийде до миру, але за час війни зламається стільки життів, стільки доль. Я не вірив до останнього. Коли все розпочалося, я був в Україні, на матч з Іспанією не поїхав через травму гомілкостопа. Я не вірив, що вдруге мені доведеться поїхати через те, що хтось хоче прийти в мою країну, щось мені нав’язати.
Слава Богу, я не маю дітей на даний момент. Не уявляю, як людям, у яких є діти, немає фінансової можливості кудись їхати. Я навіть не можу уявити, через що пройшли матері, діти. Це може залишити такі наслідки в головах у дітей, що я навіть не можу уявити. Попереднього разу – 2014-го – я ще був дитиною, нічого не розумів, наскільки тоді було легше. Нікому не побажаю двічі в життя покинути свій рідний дім. Донецьк – це Україна, і буде Україною, але я вже не пам’ятаю свій дім, як виглядали друзі, пам’ять блокує погане. Я впевнений, що ми переможемо! Слава Україні і Слава ЗСУ!
-Героям Слава! Попередній сезон ви догравали з литовським “Шауляєм”. У першому ж матчі за цей клуб набрали 30 очок і одразу стали важливим гравцем у ротації клубу. Провели поєдинки проти грандів литовського баскетболу – “Жальгіріса” та “Летувос Рітас”. Розкажіть про цей етап кар’єри.
-У мене було тоді стільки всього в голові. Я був такий злий. Кожен по-різному переживає важкі моменти. Мені хотілося виходити на майданчик і знищувати. Неважливо хто там проти мене – мій друг, брат, Адетокунбо Янніс. Це я образно кажу! Зараз греки почнуть писати мені в особисті… Я поважаю Адетокунбо і люблю його.
Мені було байдуже – “Жальгіріс” чи остання команда, мені хотілося вийти і знищити їх. Я вперше відчував цю свою енергію кінчиками пальців, відчував скільки в мені ненависті і злості. Мені навіть партнери по команді казали, що від мене божевільна енергія, ніби я випив 20 банок енергентика.
Енергія швидко закінчилася, вистачило на пару матчів. Мені і ментально і фізично було важко. Але для мене це був великий досвід. Я грав проти команди Євроліги! Певно, 60% моєї впевненості на Євробаскеті залежало від перебування в “Шауляї”. Я зрозумів, що можу грати проти “Миколаєва” і проти «Жальгіріса», забивати тим 15 і тим 15, я зрозумів, що щось можу і треба більше впевненості в собі.
-Іссуф, якщо ментальних меж немає, що очікуєте від сезону з “Прометеєм“?
-Хочу бути кращою версією себе. Дякую тренеру Айнарсу Багатскісу, який сказав, що на чемпіонаті Європі я показував свій кращий баскетбол, який коли-небудь у мене був. Я хочу, щоб тренер “Прометея” сказав те саме.
– Наразі команда у повному складі. Однак гравці збірної у тому числі і ви пропустили перший етап підготовки з “Прометеєм“. Чи не є це для вас проблемою?
-Звісно, ні. Оскільки ми були в ігровому ритмі. Я впевнений, що ми в найкращій формі. Зараз головне дати мені відпочинок, щоб я вилікував свої травми. Коли в збірній була перерва, я все одно тренувався. Я в хорошій формі, єдине, нині є невелика травма гомілкостопа.
– У Туреччині на “Прометей” чекає два поєдинки з доволі потужними суперниками – БК “Пінар Каршияка” та БК “Фенербахче“, останній клуб до речі грає у Євролізі. Як думаєте, ці поєдинки вплинуть на підоготовку напередодні ігор Єврокубку?
-Звісно, вплинуть тим, що ми відчуємо ігровий ритм. На майданчику треба буде притертися один до одного.
-Через 5 років вас влаштує кар’єра в Європі чи все ж мрієте потрапити до НБА?
-Я не мрію, я знаю, що якщо працювати, я там буду. Більше працювати, більше вірити в себе і удача. Всі успішні люди – удачливі. Сподіваюся, Бог баскетболу бачить, як я стараюся, тренуюся, Бог звичайний теж це бачить. Це задача часу і мого агента. Я буду там.
-Чи є в тебе якийсь гравець, до рівня якого ти хочеш дорости, схожий по стилю? Рольова модель?
-Салія Санон – мій старший брат. Я граю в баскетбол тільки тому, що хотів бути, як він. Мій номер 30. Я всім кажу, що мій день народження 30-го. Але більш близькі люди знають, що це Стефен Каррі. Моя гра не має нічого спільного з його грою. Але осмислено я полюбив НБА після того, як побачив його гру. Хочеться дивитися, хочеться тренуватися, працювати. Ще Джамал Кроуфорд. Хотілося би, щоб моя гра була, як гра Вестбрука. Видно в ньому трохи Санончика.
-Якби ви могли повернутися і переграти якийсь матч, який це був би і чому?
-Це збірна U18. Вихід з групи. Гра з Туреччиною. Залишається 4-5 секунд. Я забив десь 27 очок, ясно що останнє володіння моє. Я йду в ліву сторону. А хто знає баскетбол і мене, знають, що коли я йду вправо, зупинити це неможливо. Чи схиблю сам, чи фол у нападі, чи два очки, чи два з фолом. Люди додумалися, закрили право, я пішов уліво. Просто викинув убік кільця, ми програли, не вийшли з групи. Цей матч переграв би, пішов би вліво, тільки забив би згори. Цей момент міг би змінити все, ми б вийшли з групи, виграли би чемпіонство, я би став MVP. Після цього поїхав би в «Реал» (Мадрид), там рік-два, потім мене задрафтували би 5-6-им. А зараз уже на чотири роки на 120 підписав би. Ні, думаю, на 130. Гадаю, все склалося би так, якби я забив той кидок.
-Як часто ви згадуєте той епізод уже коли вам 22?
-Скажу чесно, коли вип’ю, можу сказати, що цей момент мене не залишає. Я їхав на чемпіонат Європи, думаючи, як мені забити пару очок, а повертався в статусі зірки. До мене там підходили різні люди, давали візитки, говорили, що я добре граю і у мене велике майбутнє. Менше ніж за рік я став 44 номером драфту. Не можна ставити собі ніякі рамки, а тільки великі цілі. Тільки так ти можеш стати великим і чогось досягти.
Автор публікації
Яке воно недолуге))