Український захисник ВЕФа Іссуф Санон став гостем подкасту латвійського клубу і відповів на питання щодо власної кар’єри.
Переклад та адаптація інтерв’ю basket.com.ua.
– Наскільки ти підтримуєш зв’язок з Україною?
– Там живе моя родина, друзі. Щойно війна закінчиться, я буду першим, хто туди повернеться. Це мій дім. Я хочу бути там.
– Ти вивчив хоча б кілька слів на латвійській мові? Чи подобається тобі тут жити?
– Ні, я не збираюся брехати. Для мене це складно. Я навіть не знаю, як ви вимовляєте деякі слова. Для мене це надзвичайно важко. Здається, зараз я розумію деякі слова, але не можу говорити. Я знав Айнарса Багатскіса до переїзду в Латвію. Він тренер нашої національної збірної. Це мій третій рік тут. Я знаю всіх, багато людей в Латвії мене знають, тому, гадаю, в якийсь момент свого життя я житиму саме тут.
– Ти став зіркою ВЕФу. Чи відчуваєш, що тебе впізнають на вулицях Риги?
– Раніше мене ніхто не знав, а тепер я ніби місцевий. Ми не зірки НБА, але я дуже ціную це. Мені тут добре, і я думаю, що просто виконую свою роботу. Нічого не відчуваю, почуваюся нормально, Можливо, іноді деякі діти, люди, просять мене сфотографуватися, але це нормально. Я не відчуваю нічого особливого чи чогось такого.
– Як починалася твоя кар’єра в Україні?
– У мене є старший брат, він грав у баскетбол. Я теж захотів грати в баскетбол. Він слухав музику, я хотів слухати таку ж музику. Він купував взуття, я хотів купити таке ж взуття. Я просто копіював його, бо старший брат як супергерой. Я просто чекав на шанс пограти в баскетбол. В якийсь момент я грав у теніс і зламав праву руку. Прийшов на тренування і в мене був м’яч, я просто почав його вести, а тренер сказав: «Чорт, я думаю, він може стати баскетболістом чи кимось подібним». В якийсь момент я подумав «Так, я хочу грати в баскетбол».
Збірна України до 18 років – саме там я вперше показав себе всьому світу. Це було гарне літо для мене. Я виріс фізично, психологічно, привернув увагу, деякі люди почали зі мною розмовляти. Ось так я опинився у скаутських звітах НБА. Мене насправді ніхто не знав. А потім одного літа вони знову почали говорити про мене як про проспекта НБА. Я просто грав до 18 років. А потів в якийсь момент вже розмовляв з зірками НБА Джоном Воллом та Бредлі Білом. Це нормально для мене, але я не міг зрозуміти, що роблю і ким є на той момент, тому що все було дуже швидко. Це було щось на кшталт того ж, коли я вперше приїхав до Словенії.
Я зовсім не розмовляв англійською, і в перший рік мені довелося вчити її у репетитора. Також дивився «Втечу з в’язниці» з англійськими субтитрами. Мій перший рік був справді важким, бо я навіть не міг розмовляти зі своїми товаришами по команді. Уявіть, ми граємо в баскетбол, і вони намагаються мені щось пояснити. Я взагалі нічого не розумію. Навіть без англійської я міг робити те, що потрібно. Зі мною все було гаразд, я вмію грати в баскетбол. Лише за тоном голосу тренера розумів, чи зробили щось правильно. Мої товариші по команді просто шаленіли, намагалися мені щось сказати під час гри, а я не розмовляв англійською. У них була своя мова, свій сленг. Так, це було складно.
Там не було нікого, хто б розмовляв російською. Був, по суті, один тренер, який працював в Україні та Європі, але він не дуже добре розмовляв. Тож, у мене все ще був певний бар’єр, щоб говорити. Це було трохи схоже на катастрофу, бо якби він не говорив, то, гадаю, для мене все було б скінчено. 9 місяців знадобилося, щоб зрозуміти їх і півтора року, щоб розмовляти. У мене був контракт з «Олімпією» на чотири чи п’ять років, але я залишався там лише на два повні сезони. Потім зійшлися на думці, що я не грав багато. Мені потрібно грати, тому я перейшов до іншої команди. Я повернувся до України в «Дніпро». Була мотивація просто стати кращим гравцем.
– Що можеш сказати про період в «Прометеї»?
– Всі знають, що я один з найкращих українських гравців. Вони питали, чи можу я приєднатися до команди, але я грав за «Дніпро», це фактично конкурент «Прометея». Я не міг просто так перейти з однієї з найкращих українських команд до іншої, особливо з одного регіону. Потім почалася війна. Ми всі розуміли, що тепер у нас в Україні немає суперництва чи боротьби між людьми, у нас є лише одна команда України, і це все. Тож після початку війни я поговорив з президентом «Дніпра» і сказав: «Знаєте, зараз війна. Добре, якщо я буду представляти Україну з українською командою, яка намагатиметься досягти великих цілей». І він одразу сказав: «Так, це навіть не питання, тепер у нас є одна команда України». Я отримав зелене світло від президента «Дніпра» Валерія Кондратьєва. Дуже йому вдячний, він багато для мене зробив. Поговорив зі своїм агентом і підписав контракт з «Прометеєм».
– Ви були як домашня команда в Ризі, але водночас матчі не викликали великого інтересу?
– Ми були справді здивовані, що ніхто не приходив на наші ігри. Грали круто в Єврокубку, переможна серія була вражаючою. Три місяці ми не програвали. Можливо, «Прометей» не дуже впорався з рекламою по місту або у людей не було часу. Я не знаю. Можливо, ситуація була б інакшою з латвійським гравцем типу Дайріса Бертанса в складі, але цього не сталося. Хоча на наші дві останні гри трибуни сильно заповнилися. Ми дуже зраділи, що люди прийшли та намагалися нас підтримати, бо весь сезон грали майже з порожніми місцями. Єврокубок — це високий рівень. Хотіли його і потрапити до Євроліги, але це змагання високого рівня, і не можна просто сказати, що ми хочемо цього досягти і все збудеться. В перший рік ми справді добре попрацювали.
– На твою думку, як би ви грали в Євролізі з тим складом, що виступав в Єврокубку?
– Жахливо, бо гравці Євроліги найвищого рівня. Євроліга — це змагання високого рівня. На той час, я не був готовий до турніру. Не можу говорити про інших гравців, але якщо я не готовий, можливо, всі інші теж не готові.
– Як ти зрозумів, що проект «Прометей» закривається?
– Сезон закінчився, і ми подумали: «А що буде наступного року?» Нам сказали: «Ми вам все повідомимо». Я завжди підписував контракт на один рік. Просто відпочивав удома. Раптом мені зателефонував генеральний менеджер клубу і сказав: «Я збираюся віддати тобі твою останню зарплату». Я зрадів, а він такий: «Ні, друже, тобі не варто радіти. Ми закриваємо команду». Я хотів там грати, але розумів, що знайду якийсь інший клуб, і в мене все буде добре. Ми з агентом отримали сім чи дев’ять пропозицій, але найкраща була від ВЕФу. Ось чому я тут. Рига також зіграла роль, я вже жив тут. Хоча я не дуже зосереджуюся на таких речах, бо для мене баскетбол на першому місці. Не те, щоб мені було зовсім байдуже, але якщо потрібно кудись поїхати грати в баскетбол, я збираюся виконувати свою роботу. Потім вже дивлюсь на місто, погоду і тому подібне, але для мене завжди на першому місці буде баскетбол.
– У ВЕФі в тебе інша роль у порівнянні з періодом в «Прометеї»?
– Я розмовляв з тренером. Він пояснив мені, що потрібно грати по-іншому. Я став тут іншим гравцем на новій позиції. Був готовий до цього морально і фізично. Саме тому я сюди й прийшов. Я приїхав сюди, щоб показати себе та допомогти ВЕФу здобути три трофеї в кінці сезону. Команда була конкурентом «Прометея» в латвійській лізі, але ми не відчували суперництва з кимось, тому для мене це не було чимось особливим. Я просто телефонував агенту і тренеру, все було гаразд.
– Зі старту сезону-2024/25 ти отримав свою роль у стартовій п’ятірці як лідер. Які відчуття?
– Це дивовижно. Я не збираюся брехати. Вперше в житті опинився в такому становищі. Мені справді пощастило. Я дуже ціную це. Доклав багато зусиль, щоб бути в цьому статусі. Знаєте, іноді у вас є можливість, але ви повинні її використати. Гадаю, що добре попрацював у цьому сезоні. Я показую собі, ким є, чого заслуговую. Думаю, наступний сезон буде справді цікавим. Тут є кілька товаришів по команді, яких я вже знав і з якими грав. Я не єдиний український гравець тут. Чи допомагає це? 100%. Уявіть, що ви знаєте когось 5 років, і тепер він ваш товариш по команді. Не секрет, що ми всі розуміємо один одного набагато краще, ніж деяких гравців тут. Ми українці і граємо разом. З В’ячеславом Бобровим я граю разом років п’ять або навіть шість. Звичайно, це дуже допомагає. Є деякі українські жарти в команді.
– Наскільки ти був близьким до переходу в «Барселону» по ходу сезону?
– Для мене це все чутки, якщо не настав момент підписання контракту. Я не знаю, наскільки все було близько. В основному всім займався мій агент. Він зателефонував мені і сказав, що у нас є угода, і запропонував поговорити з ВЕФом. Вони розмовляли щодо можливості мене відпустити, але не думаю, що це був хороший варіант для мене. Хоча для клубу хороший. В 18 років «Дніпро» продав мене до «Олімпії», здається, за 50 000 доларів. ВЕФ просив за викуп більше, ніж мій поточний контракт і контракти інших гравців. Як ви знаєте, я граю в Лізі чемпіонів ФІБА за ВЕФ не на елітному рівні, але й не на низькому. Я б сказав, що він середній. Тож за гравців ЛЧ середнього рівня ви просите такі гроші? Чи була готова «Барселона» їх заплатити? Ми можемо сидіти і говорити про це 2-3 години. Я можу тобі багато чого розповісти. Але зрештою я не знаю деталей, бо мене там не було.
Я ніколи не чув, що вони кому говорили. Агент щось сказав, всі розповідають мені деякі речі. Намагаюся просто скласти все в пазл, але зрештою я насправді не знаю, що відбувається. Агент подзвонив і сказав, що «Барселона» була дуже зацікавлена підписати мене. Це було не просто так, дійсно їхній генеральний менеджер телефонував. Все було дуже близько до угоди, але зрештою цього не сталося, тому тепер я маю продовжувати працювати і просто бути кращим гравцем на паркеті. Плакав, коли агент подзвонив мені. Я хлопець з України, а мені кажуть про можливість перейти в «Барселону». Я грав за ВЕФ, але через пару днів міг бути в Євролізі з баскетболістам високого рівня. Думаю, що це надто швидко. Щось схоже на божевілля періоду драфту НБА, але я ніколи не був у цій лізі. Мене просто вибрали на драфті. Тут те ж саме. Я просто говорив з агентом і ніколи не був в «Барселоні». Вважаю, що це добрий знак для мене. Потрібно продовжувати працювати ще старанніше, щоб отримати те, чого я хочу.
– Але ж ти грав у Літній лізі НБА, чи не так?
– Це не та команда, яка грає в НБА. Окремі гравці хочуть показати, що вони заслуговують отримати підвищення до основної команди. Це фактично індивідуальний баскетбол. Кожен намагається грати один в один і показує, на що він здатний. Я не був готовим фізично та морально до такого рівня. Хлопці були швидшими, розумнішими, атлетичнішимии за мене. Зараз я розумію, як треба правильно себе показати і як мені потрібно грати в баскетбол. Тоді ядумав, що якщо просто буду собою, то все спрацює, але це не так. Якщо я знову зіграю в Літній зілі НБА, все буде зовсім інакше.
– Як справи з НБА зараз? Чи мають вони якийсь зв’язок з тобою?
– Я не знаю. «Х’юстон Рокетс» позбавилися від прав на мене. Тепер я вільний агент. Ніхто мене не підібрав. Будемо рухатися далі, якщо якась команда зацікавиться мною і покличе на Літню лігу. «Вашингтон Візардс» дали мені час розвинутися як гравцю. Я був там два рази по два місяці. Це дуже допомогло моїй англійській. Вони дбали про мене. Я тренувався щодня, два рази на день. «Візардс» розвивали мене як гравця два роки після драфту. Ці речі дуже відрізняються від тих, що є тут, у Латвії і в Європі загалом. Ми навіть не можемо порівнювати. Наприклад, там перед тренуванням шеф-кухар запитує, що я хочу їсти. В той самий час, коли він готував те, що я казав, один хлопець зробив мені масаж. Потім я пішов в гарячу сауну і гідромасажну ванну, почав готуватися до тренування.
Після тренування вони знову підходять до мене і питають, що я хочу їсти, роблять якийсь масаж. Ні, це інший рівень. У них не може бути все для команди, все окремо для тебе 24 години і 7 днів на тиждень. Після тренування я сказав, що хочу шоколадний смузі з бананами. І вони роблять це лише для тебе. Тож це інший рівень. Ви навіть не можете уявити, що там відбувається. Якщо ви просите салат, то вони можуть його приготувати. Сала та трохи горілки? Вони можуть це зробити. Це було весело. Трохи важко повернутися до Європи після цього, бо там в тебе, по суті, є все. Тут нікого не хвилює, що ти хочеш поїсти. Саме так. Доводиться робити все самостійно, піклуватися про своє тіло, всілякі дрібниці. Європа це навіть близько не НБА.
– Твоя порада молодим хлопцям, які зараз спостерігають за тобою?
– Краще тренуватися і продовжувати працювати щодня. Неважливо, на якій позиції ви зараз знаходитесь. Неважливо, як ти почав, а важливо як закінчиш. Ти можеш бути не найкращим гравцем і не найшвидшим гравцем у команді, але якщо ти будеш робити щодня всього потроху протягом двох-трьох років, ти станеш найкращим гравцем, повір мені. Якщо найкращий гравець нічого не робитиме , то він залишиться таким самим гравцем і через 3 роки, але ви будете розвиватися в довгостроковій перспективі. Тож, як на мене, головна порада — просто продовжуйте робити щодня всього потроху, і все.
– Мрія про НБА все ще актуальна?
– Це не мрія, а моя мета. 100%. Я продовжуватиму працювати. Буду готовий, якщо якась команда мене покличе. Зараз ще зарано про це говорити про моє майбутнє. Я просто хочу мати кращу можливість, показати собі та всім, на що я здатний. Якщо я це зроблю, то НБА, Євроліга чи будь-які інші сильні команди зателефонують мені. Ось як це працюватиме. Якщо ти баскетболіст, який вміє грати, то неважливо, Іспанія, Франція, Італія чи щось таке. Мені байдуже. Я не збираюся брехати. Мені просто потрібна гарна нагода і м’яч.
– Що краще – Євроліга з тактичними схемами чи НБА, де переважно грають один в один?
– Не можу вибрати НБА, враховуючи перегляд деяких ігор Я насправді не великий фанат НБА. Подивився кілька ігор цього сезону, всі вони мене не вразили. Вони не грають в захисті. Це все шоу для вболівальників. Тож, звісно, я б сказав, що хотів би потрапити до Євроліги, але всі знають, що НБА — це організація високого рівня. Якщо в мене буде шанс, я точно піду туди, гарантую на мільйон відсотків.
Автор публікації
