Захисник «Обрадойро» і збірної України Олександр Ковляр в інтерв’ю розповів про виступ в чемпіонаті Іспанії і свої подальші кар’єрні плани.
– Чи очікував ти, що в 21 рік гратимеш проти «Барселони», «Реала» і топових команд Європи?
– Починаючи з сезону в «Калеві» я був сфокусований на естонському чемпіонаті і цій команді. Але в кар’єрі я завжди маю найвищі цілі. Одна з цілей – потрапити в найкращий чемпіонат. Можливо, через пару років в Євролігу. Якщо в 21 рік можеш грати на рівні чемпіонату Іспанії, то можеш і в наступні роки. Це гарний старт для моєї кар’єри.
– В який момент сезону пріоритет змінився?
– Я не очікував і не питав агента про варіанти. Мені подобалося в «Калеві». Я не покидав би команду, якби отримав пропозицію з чемпіонату Німеччини, Італії чи Франції. Єдина пропозиція, яка могла змінити рішення, – іспанська ліга ACB. І так склалося.
– На даному етапі твоєї кар’єри все йде за планом?
– Так. Вважаю, що через 2-3 роки можу грати в Євролізі, досягнути своєї цілі. Не говорю про НБА, тому що стою ногами на землі. І я полюбляю європейський баскетбол більше, ніж американський
– Які завдання в цьому сезоні ставить тренер Мончо Фернандес?
– Він доволі специфічний. Можна сказати, як диктатор. Але у кожного тренера це є в тій чи іншій мірі. Для нього перший номер – навважливіша людина на майданчику, з якої він здере три шкури. За кожну помилку він буде тебе трішки катувати. Це добрий досвід. Він іноді каже, що будемо розмовляти. Іноді це здається тупим, але все одно щось нове.
– Як сприйняв нову роль в «Обрадойро», де більше виходиш з лави і отримує менше часу?
– Я не очікував, що мені дадуть м’яч і скажуть грати, як було раніше. Так, я хочу більше тримати м’яч, більше ігрового часу. Але стараюся свій час використовувати максимально. Це мій перший сезон в цій країні і лізі. Все йде за планом. Не можу сперечатися з якимись рішеннями. Не дуже розумно це робити.
– Чи були пропозиції з інших чемпіонатів, крм Іспанії?
– Ми з агентом домовилися, що віно оголосить мені лише цікаве рішення – з Іспанії. Я навіть не знаю, чи в нього були інші пропозиції. Домовилися , що він не буде мене відволікати під час сезону і я буду працювати.
– Наскільки в Іспанії відчувається відповідальність перед фанатами і медіа?
– На кожній грі тут повний зал, що мені подобається. Ми грали з «Барселоною» на виїзді в «Палау Блауграна». Це була неділя о першій годині. Перед цим вони грали два матчі Євроліги і перемогли. Ми не були в топ-8. В Україні трохи інший менталітет. Коли не грають «Дніпро» з «Будівельником», люди не йдуть. Мене здивувала повна зала в Барселоні – 8 тисяч глядачів. Вони вболівали. У нас було +12 в четвертій чверті, а вони стали вболівати ще сильніше.
– Завдяки чому вдалося показати хорошу гру проти «Барселони», коли ти набрав 15 очок, 3 передачі за 17 хвилин. Чи був особливий настрій на цю команду?
– Так. Мені дуже подобається ця команда. Я слідкую за нею багато років. Мета – Євроліга. Але грати в Євролізі за «Барселону» – це мрія. Я на це налаштовувався.
– Чому «Обрадойро» часто не вистачає в кінцівках матчів?
– Поразка від «Барселони» в овертаймі стала тяжкою для нас, підбила в ментальному плані. Якщо б забрали цю гру, то не було б таких проблем. Ми три місяці не перемагали. Вперше мав таку ситуацію в кар’єрі. Це дуже складно. Граєш один матч за 7 днів. Приходиш на тренування. Одне й те ж, всі не в дуже доброму гуморі, а потрібно вигравати. Хоча в чемпіонаті Іспанії кожна команда може виграти у кожної. Команда з 18 місця мое виграти у «Реала», який на першому. Проблема у нас була метальною. Всередині команди добре видно як добре граємо до третьої чверті, ведемо в рахунку або відстаємо на 5-7 очок, але таке відчуття ніби ти не можеш виграти. Це як ментальний блок.
– Наскільки важко ти переносиш поразки?
– Деякі дуже тяжко, деякі легше. Поразка від «Барселони» – це тяжко. Я намагаюся ставитися до цього спокійніше. Треба бути з холодною головою. Розумію, в якій лізі я зараз граю.
– Як переносиш критику?
– Інтернет не читаю зовсім. В якийсь момент читав. Це не дуже гарно впливало на мене. Після цього не читав. Не вважаю, що це вливає. Кожна людина може сказати щось своє, коли захоче і як захоче. Це частина цієї гри. Для мене важливо, що думають мої рідні і близькі друзі, на цьому все. Намагаюся тільки працювати. Зосередження на чиїхось думках тобі не допоможе.
– Чому навчився за місяці в «Обрадойро» в ігровому плані?
– АСВ – дуже швидка ліга. Навчився приймати рішення на цих швидкостях, перемикатися. Ти маєш секунду чи навіть менше, щоб прийняти рішення. Це щось нове, але гарний досвід. Навчився грати при цьому тиску. Вдома легше, але на виїзді при 10 000 фанатів трохи важче.
– Чи є інформація, що за тобою слідкують скаути з НБА?
– Я знаю, що так. Вони будуть слідкувати, якщо ти граєш в Іспанії. Я сильно не зосереджуюся на цьому.
– G–Ліга тебе не цікавить?
– Ні. Можливо, якби там пограв, то відчув би, що це мій баскетбол. Намагаюсь пристосовуватися до різних ситуацій. Але саме ставлення до цього турніру не дуже. Це шанс потрапити до НБА, але всі розуміють, що це ліга більше для отримання контактів. Кожен гравець в цій лізі намагається зробити більше щось для себе, а не команди. Цього ніхто не приховує.
– Чи були варіанти в NCAA?
– Можливо, якби в 16 років в мене була голова, яка є зараз, я б розглядав їх. Але я як вихованець «Хіміка» розумів, що прийду в першу команду і буду грати в Суперлізі. NCAA якось не сиділа в голові. Я слідкую за турніром кожен рік, зараз йде «Березневе божевілля». Цим я цікавлюся.
– Назви трьох бігменів, з якими хотів би пограти в одній команді?
– Анте Томич, який виступає в «Ховентуді». Можна подивитися, які паси він віддає. Гравець з дуже великим досвідом, це круто. Другий – Нікола Йокич. Третій – Джош Небо з «Маккабі». Можеш кинути м’яч просто вгору і він дістане.
– Що для тебе означає баскетбольний IQ?
– Це коли людина розуміє, що вона робить і для чого. Буває, що граємо комбінацію і людина не розуміє для чого отримує м’яч. Для мене інтелект – це отримати м’яч, підготувати пік-н-ролл, гра без дриблінгу тільки ногами, читання захисту суперника. І робити це на швидкості.
– Як ти вчишся грі самостійно?
– В більшості випадків просто дивлюся баскетбол. Іноді хочеться робити це просто з чашкою кави, але дивлюся ту ж Євроілгу під іншими кутами. Дивлюся на захист команди, в основному слідкую за розігруючим, його рішеннями, передачами, виконанням кидків. Так намагаюсь щось додати в свою гру і розвиватися як гравець.
– Як в 21 рік ти готовий до ролі лідера збірної України?
– Я був готовий, але мені потрібен поштовх від тренера, можливості. Відчув це, партнери мені допомагають. Все склалося само по собі. Не треба думати, готовий ти чи ні. Інакше ментально будеш просідати. Я просто намагався виходити і грати, не важливо проти кого: Хезоньї і Зібаца з Хорваттії чи Ісландії. Ісландія буде боротися до кінця. Там не такі популярні гравці, але вони виступають на дуже гарному рівні.
– Звідки в тебе з’явилася впевненість на майданчику?
– Трохи від батьків, трохи від тренерів. Завжди намагаюсь виходити на майданчик з ментальністю, що я кращий. Треба думати про це, навіть якщо щось не виходить. Якщо команда не виграє з тобою, починаєш думати, що щось зробив не так. Це не дуже гарна ідея, але все одно дивлюся тільки вперед. Це мені допомагає бути впевненим у собі.
– Наскільки Віталій Степановський важливий тренер в твоєму становленні?
– Один з найважливіших. Він мій перший професійний тренер. В 18 років я прийшов до «Хіміка», він допомагав мені вивчати гру на цьому рівні і швидкостях. В перший час було дуже тяжко. Зараз в збірній було набагато легше. Я його знаю, він мене знає. Все йде як по маслу.
– Що не так пішло в останньому «вікні» відбору на Євробаскет?
– В матчі з Португалією ми погано стартували. Якби грали, так як з початку третьої чверті, все було б гаразд. Баскетбольний бог бачить все. Коли він бачить. Що в першій половині граєш не так агресивно і не з таким бажанням, то він в тебе щось забере в другій половині. Так і вийшло. Ми наздогнали Португалію, але в них залетіло кілька триочкових від гравців які не кидають. Потрібно вигравати наступні ігри, вигравати у Португалії на виїзді. Думаю, нам це по силам. Багато хлопців грали з мікротравмами. Треба бачити всю картину цілковито.
– Як ставишся до питання натуралізації гравців?
– Я вважаю, що в кожній збірній мають бути свої гравці. Не можу казати, що не розумію натуралізацію. Кожна збірна хоче найкращого результату для себе. Найяскравіший приклад останніх років – навіть Іспанія взяла Лоренцо Брауна і виграла Євробаскет
– Якою бачиш стартову п’ятірку збірної України через 5 років?
– Поставлю себе першим номером, Максима Шульгу – другим. Сподіваюся, Артем Пустовий ще буде грати. Можна поставити його п’ятим. Я хочу поставити Святослава Михайлюка, але не грав з ним. Тому поставлю Івана Ткаченка на третій номер. Четвертим «розтягуючим» нехай буде Дмитро Скапінцев.
– Кого вважаєш кращим українським розігруючим всіх часів?
– Складне і дуже цікаве питання. Коли я почав дивитися баскетбол, на ній грали легіонери і Денис Лукашов. Тоді поставимо Лукашова.
– Як ти бачиш зміни тенденцій баскетболу в США і Європі?
– В США грають ще швидше і все більшими п’ятірками. В старті «Торонто Репторс» всі гравці зростом більше 205 см. В Європі команди підготовлені до будь-якої ситуації в захисті. В нападі командам треба спрощувати свою гру. Я бачу це в Євролізі. Швидкість також збільшується, а гра спрощується. Не у всіх командах це працює. В нашій команди ми не спрощуємо гру. В нас багато комбінації. Але я вважаю, що гру треба спрощувати.
– Яка твоя мета на наступні три роки?
– Я повинен бути в Євролізі раніше чи пізніше.
Автор публікації
Поступовий прогрес є, але цього замало для евроліги. – багато недоліків, Час покаже.
Не наважився додати Санона. Це говорить про страх, а не про сміливість. Страху в першого номера бути не повинно. (
Шульга дуже цікавий гравець, хіба ні?