Чоловіча збірна України U-20 показала хороший результат на чемпіонаті Європи в Дивізіоні В, посівши третє місце на турнірі і лише за збігом обставин не отримала заслуженого підвищення в класі.
Головий тренер молодіжної збірної України Дмитро Забірченко в інтерв’ю пресслужбі ФБУ поділився своїми враженнями від виступу на європейській першості в Північній Македонії.
Наскільки відчутною на турнірній дистанції стала травма Павла Дзюби ще в першій грі чемпіонату?
– Зараз важко сказати, адже могло бути краще, а, можливо, могло бути й гірше. Погано, що ми втратили основного гравця, що позначилось на ротації, як в передній, так і в задній лініях. Адже перед турніром Батальського ми розглядали, як третього номера, щоб Кобзистий іноді міг грати на другому номері і ми грали б більшою п’ятіркою. Ми б могли більше грати змін та більш варіативно використовувати наш захист. Атлетизм Павла міг би дати нам більше підбирань в нападі, при цьому грали б ми, мабуть, трохи повільніше у порівнянні з тим, як ми грали, адже грали ми більшу частину матчів у швидкий та цікавий баскетбол.
Але, на жаль, у свою гру не вийшло зіграти у півфіналі проти Північної Македонії… Хлопці залишили дуже багато емоцій та енергії після гри з Нідерландами і показати той баскетбол, який ми хотіли показати у півфіналі, нам не вдалося. Якраз емоцій нам і не вистачило. Під час заключних хвилин у грі проти Нідерландів я просив команду грати спокійніше та берегти емоції на півфінал. Але, мабуть, зробити цього не вдалося, адже, як не намагалися ми підготувати команду, часу на фізичне та емоційне відновлення не вистачило.
– Ми грали три дні поспіль наприкінці турніру і сказати, що ми не бігли в матчі за третє місце — в останній грі турніру — я не можу. Ми грали швидко та агресивно, а якщо це так, то значить ми були готові фізично.
Наскільки важко було налаштувати команду на матч за третє місце, коли стало зрозуміло, що шансів на підвищення в класі більше немає?
– Те, що збірна України U-20 наступного року не зіграє в Дивізіоні А — це проблема українського баскетболу в цілому, а не конкретної команди, яка грала на цьому турнірі. Ми намагалися виграти півфінал, але, на жаль не вдалося. Коли ми скоротили відставання до шести очок, було видно, що і глядачі допомогли команді і Перо Антіч, як людина відома в європейському баскетболі, підганяв команду на трибунах. Лише після матчу ми дізнались, що Польща програла в Дивізіоні А і ми не отримаємо підвищення в класі, навіть якщо виграємо у шведів.
Ми з хлопцями домовились, що ми приїхали на турнір, щоб вигравати кожен матч. Для більшості з цих хлопців це був останній виступ за молодіжну збірну. Далі вже тільки національна збірна або студентська. Тому не налаштуватись на гру зі Швецією було б для нас злочином. Ми працювали півтора місяці, щоб вийти в Дивізіон А, щоб вигравати кожен матч і в доброму гуморі завершити свої виступи за молодіжні збірні. Після довгої підготовки опустити руки — це було б зрадою самих себе. Вони це розуміли, тому вийшли і показали хорошу гру.
Наскільки вдалося проявити свої лідерські якості Олександру Кобзистому, який за підсумком турніру увійшов до символічної збірної чемпіонату Європи?
– Те, про що ми говорили перед турніром — нашій команді не вистачало гравців, які мали хороший ігровий час у минулому сезоні у своїх клубах. В Україні за Будівельник грали Сафонов, Зайцев та Кабанов по 13-15 хвилин, Бублик мав свої хвилини у складі Прометея в європейській молодіжній лізі. Кошеватський, як тільки підписав контракт із Київ-Баскетом, ігровий час мав, але наприкінці сезону багато сидів на лаві запасних. Бринюк грав тільки тоді, коли з його команди поїхали легіонери, Кобзистий півроку не грав через травму.
За півтора місяці нам треба було покращити ігрові кондиції, і дуже добре, що Федерація знайшла для нас достатню кількість спарингів. У нас було сім матчів, зокрема два матчі поспіль із національною збірною Філіппін наприкінці збору. Ці матчі дали нам дуже хороший плацдарм для росту та відчуття ігрового ритму. Щодо Батальського, який грав четвертому дивізіоні Італії, як виявилось це краще, ніж не грати та просто тренуватися на вищому рівні.
Щодо Кобзистого, ми розраховували на нього, як на лідера та віддали йому цю роль. Ми розуміли, що він може повести за собою команду, але вищезгадані хлопці давали енергію та якісні хвилини, підміняючи лідерів. Вважаю, що в задній лінії Кобзистий впорався із роллю лідера, але партнери по команді йому дуже допомогли. Ну і плюс, звичайно, Бринюк, капітан команди, який добре проявив себе в передній лінії. І ми не можемо недооцінювати ролі Шиманського та Батальського, які билися на майданчику.
Щодо безпосередньо гри, що вдавалося добре, а в яких аспектах можна було б додати?
– Хотілося б покращити взаємодії між маленькими та великими, але є вміння, які напрацювати за один місяць неможливо. Вчасно віддати передачу великому, заграти його, віддати пас на ту руку, яку просить партнер. Із цим у нас під тиском були проблеми, над цим треба працювати, але це робота не одного місяця і робота більше індивідуальна.
При цьому по турніру ми пропускали в середньому 61 очко і я вважаю, що по захисту, це чудовий результат. Ми багато пропустили від шведів у першій грі, і більше 70 очок ми більше не пропускали. Навіть у програному матчі проти Македонії, де у нас катастрофічно загальмував напад, і ми не змогли знайти гравця, який би знайшов свою гру в нападі. Шиманський та Кобзистий погано в цьому матчі кинули з-за периметра, непогано виглядав Бринюк, але знову ж таки, тут була проблема із тим, щоб довести м’яч до нього. Наші гравці задньої лінії випали з гри: Кошеватський, який чудово виглядав на турнірі, в цьому матчі не зміг показати свою найкращу гру. Але в мене немає претензій ані до нього, ані до Сафонова, адже обидва відіграли чемпіонат на високому рівні.
І ще щодо гри проти македонців був фактор фанів на трибунах. Ще до гри я казав хлопцям, що нам треба закрити рота вболівальникам, які прийдуть вболівати проти нас. Але, на жаль, ми не знайшли стабільно працюючих опцій в нападі в цьому матчі. Ми намагалися бігти, але не могли. Цікаво, що наступного дня ми побігли, тому це була не фізична втома, а емоційне спустошення після гри з Нідерландами.
Які підсумкові враження від виступу на чемпіонаті Європи, де по факту команді вдалося виконати поставлення завдання та потрапити в трійку, але через збіг обставин не вдалося отримати підвищення в класі?
– У мене позитивне враження. Ще перед турніром ми розмовляли з хлопцями, з тренерським штабом, що ми їдемо за медалями. Ми ці медалі взяли. Те, що склалася така ситуація, для всього українського баскетболу це погано, але конкретно для цієї збірної це не мало значення, тому ми грали на повну та билися з першої до останньої секунди турніру. Команда, яка грала цього року, вона повністю виконала поставлене завдання.
Ми увійшли до топ-20 кращих збірних Європи. І так, як грала Чехія — переможці турніру, — вони дуже добре виглядали б у Дивізіоні А. Дуже хороша команда з поставленою грою, яка точно не загубилась би у першому дивізіоні. Щодо Північної Македонії, якщо б турнір проходив не у них, думаю, ми б їх перемогли. Збірна Латвії, наприклад, посіла лише 13 місце, збірна Фінляндії дев’ята. Це реально хороші команди, як і збірна Нідерландів, яку ми перемогли у чвертьфіналі. У них достатньо сильна команда і не дарма вони посіли п’яте місце на турнірі.
Тож у Дивізіоні В було достатньо якісних команд і серед цих команд ми стали третіми. Вважаю, що для українського баскетболу це дуже хороший показник. Нам завжди є чого прагнути, є куди рости, але на цьому турнірі ми витиснули майже максимум.
Автор публікації
Молодець коуч. Якісна робота, за збірною було приємно спостерігати.
Була би якісна робота ” ковча” аби команда підвищилась в класі.
Хоча тут питань більше до загального стану українського маргінального баскетболу, хоча сьогодні, це питання не першого плану.