Головний тренер Будівельника Дмитро Забірченко в інтерв’ю пресслужбі ФБУ поділився враженнями від сезону Суперліги 2022/23. Керманич киян завоював із Будівельником 11-й трофей в історії клубу та став першим в історії Суперліги, кому вдалося завоювати чемпіонство з одним клубом, як у якості гравця, так і в якості головного тренера.
Які загальні враження від чемпіонського сезону з Будівельником, сезону, який проходив під час війни на нашій землі?
– Коли стаєш чемпіоном, звичайно радієш цьому. Адже протягом сезону йде робота, для того щоб вигравати та прогресувати. Легко нам не було, але десь за рахунок складу та організації ми розуміли, що ми відразу будемо претендентами на чемпіонство. Керівництво Будівельника ніяких завдань не ставило, але всі й так розуміли що у Будівельника завжди завдання одне — перемога в чемпіонаті.
Так, чемпіонат був складним, але, як вже казали багато хлопців, нам було точно не складніше ніж ЗСУ, які воюють з ворогом. Так, подекуди було незручно із тривогами, перервами в матчах, обстрілами. Але ми розуміли, що ми займаємось улюбленою справою і будемо намагатись робити це якнайкраще.
Чи доводилось шукати додаткову мотивацію для гравців протягом сезону?
– Так, звичайно, було важко, особливо після того, коли ми достроково гарантували собі перше місце. Я пробував різні варіанти мотивації для гравців, намагався проводити індивідуальні розмови. Ми не мали дозволити собі розслаблятися, адже наші матчі продовжують дивитися наші близькі, наші фани, серед яких і військові, які захищають країну.
Після сезону хлопці зізнавалися, що дійсно важко знаходити мотивацію, коли ти знаєш, що ти чемпіон. Виходити та показувати результат проти мотивованих суперників, які хочуть завдати Будівельнику поразки. На останній матч із Київ-Баскетом хлопці вийшли з емоціями, бажанням перемогти. І ця гра підтвердила, що ми готові були грати весь сезон на високому рівні і за відповідного налаштування могли легко перемагати будь-якого суперника в чемпіонаті України.
Наскільки незвичним був сезон без плей-оф?
– Так, незвичний, але, коли тобі про це кажуть із самого початку сезону, тренувальний процес вибудовується по-іншому. Кожна гра була грою за чемпіонство, зокрема матчі проти Дніпра, Київ-Баскета та БІПИ. Ми розуміли, що нам не можна програвати цим суперникам, бо вони наші конкуренти. Трохи пізніше Політехніка теж намагалася боротися за медалі. Але з самого початку чемпіонату я розумів, що саме ці три команди боротимуться за медалі. На кожну гру з цим суперником ми виходили максимально налаштовагними — одна гра була, як за дві.
– Я був тренером і в Вищій лізі, і в Суперлізі — можу порівняти їхній рівень. Цей чемпіонат був десь на межі цих довоєнних турнірів. Так, можливо, десь не вистачало Прометея, навіть його українського складу, який дав би конкуренцію.
Звичайно, у мене в складі були Конєв, Сандул, Кольченко, Буренко, які провели багато років у Суперлізі. Це стосується і Хохоника, Нікітіна та Приймака. Хлопці були перевірені Суперлігою, але ті ж Хохоник, Нікітін та Буренко останнім часом великих хвилин не мали.
В той же час, є гравці, які скористались своїм шансом — подивиться на Кабацюру з БІПИ, Кісільчука з Київ-Баскета. Якщо б чемпіонат був би сильнішим, навряд чи ці гравці отримували б багато шансів, а так вони зіграли та грали дуже гідно. Є інші хлопці, які здивували, це, наприклад Сергій Старцев. У Кривому Розі раніше він отримував невеликі хвилини, а в Прикарпаття-Говерлі показав, що може демонструвати якісний баскетбол. Це і Міши Горобченко стосується. Всі знають, що у нього були проблеми, але він талановитий гравець. Якщо б була голова на плечах, він вже грав би на досить хорошому рівні. Дійсно багато гравців використали свої шанси. Молоді гравці по сезону теж прогресували. І в цілому у порівнянні з початком чемпіонату рівень гри наприкінці сезону дуже виріс.
Як спрацювалися молоді та досвідчені гравці Будівельника?
– Хімію вдалося налагодити і наші вікові гравці дуже допомагали молодим. Не було того, що хтось випадав — всі досвідчені допомагали молодшим розвиватися та правильно себе вести не тільки на майданчику, а й за його межами. Часто буває так, що молоді гравці, отримуючи якісь хвилини в Суперлізі, починають думати, що вони вже зірки і можна нормально не тренуватись. Але у нас були хлопці, які тримали роздягальню, де створюється командна хімія. По сезону ми мали дуже хорошу командну хімію, що було однією з причин того, що ми показали такий результат, програвши лише один матч за сезон.
Наскільки сильно засмутила поразка від Дніпра? Було бажання пройти весь сезон непереможними?
– Я хлопцям казав, що я ставив перед командою таку задачу ще на початку чемпіонату, коли ми зібралися. Коли я це озвучив на початку сезону, вони на мене так подивились… Але в принципі потім вони самі увімкнулися в цей процес. Але, коли ти розумієш, що чемпіонство в кишені, починаєш себе берегти і фізично, і емоційно. Тим не менш, я вважаю, що було лише 2-3 гри, коли по самовідданості у нас було не дуже. З 32 матчів лише 10% були поганими і я вважаю, що це дуже гарний результат.
Ви тепер перша людина в історії Суперліги, яка вигравала титул з одним клубом і в якості тренера, і в якості гравця. Наскільки особливим є це досягнення?
– Це тепер історія, але від неї нічого не змінюється. Добре, що стали чемпіонами. Все це йде від того, що Будівельник завжди ставить максимальні завдання. Адже в цей клуб ти йдеш боротися за чемпіонство і як гравець, і як тренер. Тож сталося і сталося — в моєму житті це точно нічого особливо не змінює.
Автор публікації
