Андрій Шаламов є вихованцем черкаської школи баскетболу і раніше представляв Україну на чемпіонатах Європи, зокрема був в складі юнацької збірної U-18 в 2014 році, яка маючи у складі Святослава Михайлюка, Віталія Зотова, Сергія Павлова завоювала срібло Дивізіону В і вийшла до Дивізіону А (в середньому Шаламов набирав 8.3 очка, 5.4 підбирання за гру на турнірі)
Проте від початку повномасштабної війни 28-річний Андрій Шаламов змінив м’яч на зброю. Нині він боронить одну з “найгарячіших” позицій на сході України. Нині розрахунок Андрія працює на напрямку Часового Яру.
Андрій став героєм сюжету новин і розповів Суспільному про досвід на війні та про свою мотивацію.
“Мій ріст два метри чотири сантиметри. Якщо за кермо сідаю, то мені важко, бо мої коліна вищі за саме кермо. Тому намагаюся як водій не їздити”, — розповів він.
Війна застала його в рідному Харкові. Коли колеги виїжджали — він прийняв рішення лишитися:
“Я не міг просто взяти, виїхати й сказати: «Хлопці, воюйте, а я за кордон поїду»”.
На фронті пройшов шлях від навідника до командира.
“Ми з гармати «стоп’ятки» одним пострілом потрапили в перше авто. І просто знищили його”, — розповів він про один із випадків.
Про те, що в минулому був професійним баскетболістом, Андрій на фронті розповідає мало, зазначив його побратим — 32-річний Харциз:
“Він не хизується, що грав за збірну України. Сам він, як командир — дуже хороша людина. Найосновніше в командира — відданість своїй справі та повага до особового складу. І це те, що в нього є”.
Попри любов до баскетболу, на фронті на спорт часу немає, розповів Андрій.
“Є друзі, які ще грають у баскетбол, я з ними спілкуюся. Коли була можливість, інтернет і не було роботи, то дивився, як грали команди збірних”, — зазначив він.
Мотивація, зі слів командира гармати, незмінна від першого дня повномасштабного вторгнення:
“Я тут перебуваю, бо найперше, що мотивує — це моя мама та моя родина. Знаю, що ми тут захищаємо їх”.
Про повернення у великий баскетбол Андрій не говорить, бо як тільки перемога буде за Україною, має інший план:
“Повернувся б додому, де б побув би тиждень з батьками, родичами. А потім поїхав би кудись на цілий місяць — на пляж. Там я б про все забув і просто відпочивав. І не думав би, що о другій чи третій ночі треба вставати й кудись бігти чи ховатися від чогось”.
Сьогодні підрозділ ексбаскетболіста Андрія потребує допомоги, зокрема, авто для вивезення поранених.
“У нас є авто, на якому, якщо треба, ми вивозимо людей з-під обстрілів, підвозимо боєкомплекти. Але вона дуже маленька”, — пояснив військовий.
Автор публікації
