В одному зі своїх інтерв’ю герой нашого сьогоднішнього матеріалу зізнався, що грав заради трофеїв.
“Кар’єра гравця швидкоплинна і коли після 15-16 років ти оглядаєшся на виграні трофеї, ти розумієш, що твої титанічні зусилля були не марними. Ти можеш показати свої досягнення дітям, батькам чи вболівальникам. А коли ти просто пограв баскетбол, заробив грошей, купив машину квартиру і не вигравав при цьому трофеїв – це нічого не варте. Все матеріальне колись закінчується!”
За свою кар’єру Сергій Ліщук чотири рази ставав чемпіоном України, тричі виграв Кубок України, двічі виграв Єврокубок УЛЕБ та ще раз зіграв у фіналі Єврокубку ФІБА. А ще він 10 років виступав за збірну України, був її капітаном, а зараз продовжує працювати на благо українського баскетболу.
Сергій Ліщук народився 31 березня 1982 року в Рівному, там же пішов у секцію баскетболу місцевої ОДЮСШ. Не сказати, що він серйозно ставився до баскетболу, мамі часом доводилося змушувати майбутню зірку збірної відвідувати секцію. Те, що баскетбол може стати професією, Сергій Ліщук зрозумів коли приніс додому першу зарплату.
У 17 років перспективного гравця стали підпускати до основної команди рівненського Пульсара, який виступав у Вищій лізі. Дебютувати допомогли травми основних центрових команди. Дебютний матч вийшов успішним і Ліщук став отримувати дедалі більше ігрового часу.
Сама команда того сезону 1999/2000 виграла Вищу лігу і пробилася до Суперліги. Після трьох років у Суперлізі із Пульсаром Сергій Ліщук вирішує шукати новий виклик. Він мав пропозиції з Києва, інших сильних команд, але він перебирається до Хіміка, де починають будувати молоду, але амбітну команду. Плюсом стали виступи южненців у єврокубках.
У своїй першій же грі за Хімік проти Сумихімпрому рівнянин одразу зробив дабл-дабл (15 очок +10 підбирань), а наступного дня став найкращим у команді за набраними пунктами – 19 балів. У підсумку в регулярному сезоні южненці посіли четверте місце і дійшли до півфіналу плейоф, поступившись Азовмашу. Сергій Ліщук став одним із лідерів команди.
Влітку 2004 року Ліщук вирішує виставити свою кандидатуру на драфт НБА і його обирає Мемфіс під 49 номером. На жаль, але буквально за два тижні до старту Літньої ліги Ліщук підвернув ногу і змушений був повернутися в Україну, не зумівши показати свої можливості.
Ліщук проводить ще один сезон у Хіміку, з яким завоював свої перші нагороди чемпіонату (бронзу), а за індивідуальними показниками Сергій стає третім у Суперлізі за коефіцієнтом корисності.
Влітку він знову вирушає до США, проходить тренувальний табір, грає у Літній лізі, але через невпевненість у собі, у своєму знанні англійської та боязні конкуренції вирішує повернутися до України. Зрештою, він так і не зіграє у НБА.
В Україні Сергій Ліщук зі скандалом переходить до Азовмаша. Як сам Сергій зізнається “це були суто контрактні моменти. Десь клуб не уважно дивився, десь і з мого боку була помилка”. Через це йому навіть довелося заплатити штраф та пропустити три гри у маріупольському клубі.
Уже в першому сезоні в Азовмаші Ліщук завоював золото Суперліги. Наступного сезону маріупольська команда блиснула в Єврокубку ФІБА, дійшовши до фіналу турніру, де поступилася іспанській Жироні. За результатами Єврокубку Ліщук став другим за підбиранням (8,2 підбирання за гру), і першим за блокшотами (2,1 у середньому за матч).
Наступні сезони далися Ліщуку набагато складніше – майже два роки форварда переслідували травми. Втім, за цей період центровий збірної України став чотириразовим чемпіоном і триразовим володарем Кубка України.
Після завершення угоди з Азовмашем Ліщук вирішується на переїзд до Іспанії, підписавши контракт із Валенсією. Їде на один рік, спробувати себе у найсильнішій лізі Європи та повернутися додому, але залишається у команді на шість сезонів.
У складі іспанського клубу в першому ж сезоні Ліщук виграв другий за престижністю європейський трофей – Єврокубок УЛЕБ, знову ставши найкращим «блокером» турніру (1,5 блокшота за матч).
Завдяки цьому Ліщук зіграв із Валенсією у Євролізі проти найсильніших команд Європи. У сезоні 2010/11 Валенсія в Євролізі вийшла до чвертьфіналу, де поступилася Реалу. У 2014 році Валенсія вдруге виграла Єврокубок УЛЕБ, але другий виступ Ліщука в Євролізі у сезоні 2014/15 був менш успішним – останнє місце команди на першому груповому етапі. Та й сам українець вже грав рідше через травми.
А ось у чемпіонаті Іспанії Валенсії під час виступів за команду Ліщука ніяк не вдавалося перервати гегемонію Реала та Барселони – за шість років у команді українець так і не зіграв у фіналі плейофф чемпіонату Іспанії, зате як тільки Ліщук пішов із команди у 2015 році, у другому сезоні – 2016/17 – вже з іншим українцем В’ячеславом Кравцовим Валенсія вдруге у своїй історії вийшла у фінал плейоф чемпіонату Іспанії та виграла своє єдине чемпіонство.
Ліщук же залишав улітку 2015 року команду, ставши легендою клубу, перебуваючи на другому місці у списку легіонерів за кількістю проведених матчів у Валенсії.
Сергій перебрався до Мурсії, якій допоміг вийти в єврокубки, стати сьомою у регулярному чемпіонаті і навіть виграти одну гру у Реала у першому раунді плейоф. Цей сезон у підсумку стане останнім для Ліщука в кар’єрі – регулярні травми все більше давалися взнаки, грати на високому рівні було складно, а в півсили Сергій виступати не хотів.
Завершивши кар’єру, Сергій Ліщук вирішив працювати на благо українського баскетболу. Він і за час ігрової кар’єри віддавав себе повністю у матчах за національну збірну України, де дебютував ще у 2001 році. За 10 років виступів за збірну баскетболіст провів 50 ігор, що є четвертим результатом історії. У складі збірної України Ліщук — учасник Євробаскету-2005 (найкращий бомбардир у складі команди), Євробаскету-2011 та кваліфікаційних турнірів на ЧЄ 2007 та 2009. Після чемпіонату Європи 2011 року Ліщук вирішив закінчити кар’єру у збірній, дав шлях молодим гравцям і зі сторони спостерігав, як наша національна команда на Євробаскеті-2013 досягла кращого результату у своїй історії та вийшла на чемпіонат світу.
Після рішення припинити активні виступи на майданчику Сергій Ліщук повернувся до рідного Рівного, якому у далекому вже 2000 році допоміг виграти Вищу лігу та вийти у Суперлігу. Тепер він президент місцевого клубу, і робить усе, аби у Рівному знову з’явився клуб Суперліги.
Читайте:
Денис Лукашов – один з кращих українських розігруючих, перезапустивший кар’єру
Олександр Липовий: дипломований тренер, який ще не досяг всього на майданчику
В’ячеслав Кравцов: син моряка, який “досяг берегів” НБА, Європи та Азії
Автор публікації
