25-річний захисник Київ-Баскета Микита Базилєв проводить свій перший сезон у Суперлізі. У перших пʼяти матчах сезону Базилєв в середньому набирає 7.6 очка та робить 3.2 підбирання за 15 хвилин ігрового часу. Пресслсужба столичного клуба поспілкувалася з Микитою про його емоції від дебюту в Суперлізі, про евакуацію сімʼї із рідного Краматорська та мотивацію йти далі.
Київ-Баскет провів перші п’ять матчів нового сезону, здобувши 4 перемоги. Чи можна сказати, що команда стартувала успішно?
– Перш за все хотілося би подякувати Богу та Збройним силам України за те, що дають нам змогу грати в баскетбол та боронять Україну від окупантів. Також хотілося би привітати всіх вболівальників клубу та шанувальників баскетболу загалом із початком нового сезону.
Щодо старту сезону наразі важко дати обʼєктивну оцінку, адже майже всі команди мали дуже мало часу на передсезонну підготовку. Але можу сказати, що дуже приємно розпочинати змагання саме з перемог і це безумовно позитивно вплинуло на нашу командну хімію.
Коли перемагаєш, потім стає простіше працювати гуртом, але ми наразі зосередилися на єдиній поразці, яку нам завдав Будівельник. Тому зараз працюємо над своїми помилками, розбираємо що саме не виходило і готуємося до наступних ігор.
Які сильні та слабкі сторони ти відзначив би по грі команди на даний момент?
– Хотілося би почати саме зі слабких сторін. По-перше кидається в очі недостатня передсезонна підготовка, є дефіцит часу, який ми проводили з хлопцями на тренуванні. Є помилки у захисті, є помилки із невиконанням вказівок тренера. Не завжди можемо виконати те, що напрацьовуємо на тренуваннях, але ми також над цим працюємо. Я думаю, що у найближчий час ми покращимо гру за рахунок роботи над помилками.
Щодо сильних сторін – повторюся знову, в нас дуже хороша командна хімія. Нас можна і треба називати молодою командою, адже четверо виконавців зовсім юні, іншим здебільшого 24-25 років, лише вирізняються две ветерани – це капітан Роман Новіков та Сергій Юрченко.
Наша перевага в тому, що ми намагаємося грати у швидкий баскетбол за рахунок молодих виконавців. І цей симбіоз молоді та досвідчених гравців є гарною силою. Дійсно, моментами щось може не виходити, але по ходу сезону ми будемо ставати краще.
– Так, звичайно. Я відчуваю підтримку команди – від тренерів до гравців. Це було видно зі стартових ігор, коли тренер випускає мене, гравця ще без досвіду в Суперлізі, на такі великі відрізки матчів.
Це перший мій сезон у найвищому дивізіоні і це дуже мотивує працювати ще краще, ще більше та формувати найкращу версію себе тут і зараз. Наразі я бачу в себе певні помилки в грі, тому вважаю, що можна грати краще і все для цього роблю.
Сподіваюся, що моя гра невдовзі покращиться і я отримуватиму ще більше ігрового часу та приноситиму більшу користь для команди.
Минулий сезон ти ударно провів у першоліговому «Селф Мейді», де був лідером як команди, так і суттєво виділявся серед решти гравців турніру, до цього з Хмельницькою Політехнікою ти виграв ці змагання і став MVP. Зараз ти у Суперлізі. Як оціниш своє підвищення у класі та які емоції відчував у першому матчі у майці Київ-Баскета?
– Чесно сказати, я сам по собі дуже емоційна людина і для мене перший матч в Суперлізі він був досить знаковим. Можу признатися, що моментами десь майже пустив сльозу, особливо під час виконання гімну України. Я розумію, що зроблено дуже багато роботи, пройдений довгий шлях. За ці роки мені вдалося дістатися вершини, але попереду ще більше роботи.
Звичайно ж, перехід до команди Суперліги – це велика подія для мене. Підвищення рівня змагань для мене свідчить про те, що я рухаюся у правильному напрямку. Тому це однозначно дуже вагома подія для мене.
Ти людина з дуже непростою та цікавою баскетбольною долею, проте твоя завзятість привела тебе до Суперліги. Що тебе мотивує рухатись уперед? І які ще сильні свої якості можеш виділити, а над чим ще доведеться попрацювати?
– Дуже непросте питання. Дійсно, 2 роки я не грав в баскетбол і за цей час я багато речей встиг осмислити та зрозуміти. Тому це є частиною моєї мотивації. Мотивує ще, безумно, любов до баскетболу. Заради цього ми всі граємо, адже ті емоції, які ти отримуєш у грі, їх не можна нічим замінити. Любов до власної справи, до баскетболу рухає вперед. Це справа і любов мого життя і я дуже радий, що знаходжуся тут.
Якщо судити по моїй грі, то додавати і покращувати треба більше, аніж я маю сильних сторін зараз. При моїх, мʼяко кажучи, невеликих параметрах я намагаюся використовувати свою швидкість, кидок. Але ще треба працювати над тактикою і захистом.
Крім баскетбольної драми, у тебе є непрості моменти, пов’язані з твоєю сім’єю і твоїм рідним домом – Краматорськом. Твоя сім’я зараз у безпеці? Чи підтримуєш зв’язок із рідним містом? Як війна позначилася на тобі та твоїй родині?
– Перш за все хочу наголосити, що Краматорськ – це завжди була, є і буде Україна завдяки нашим захисникам із ЗСУ. Я завжди підтримую звʼязок із рідним містом, в мене там зараз залишилася бабуся.
На момент початку активної фази – 24 лютого – моя вся сімʼя була у Краматорську. Це і мати, і два моїх маленьких брати, і сестра, дві бабусі. Але вдалося їх вивезти за межі України, зараз вони закордоном у повністю безпечному місці продовжують своє життя. Звичайно, дуже сумують за рідним домом, але всі ми віримо в перемогу і віримо, що це буде якогомога скоріше.
Сформуй від себе меседж для усієї української спільноти та України загалом в цей непростий час
– У цей час, коли нашу країну та нас випробовують на міцність, хотілося би побажати всім миру і так само миру в серці кожного з нас. Ця війна непокоїть кожного з нас, кожному болить по-своєму.
Але ми не маємо права опускати руки. Тому працюємо заради нашої перемоги, допомагаємо ЗСУ та невдовзі відсвяткуємо нашу перемогу, а окупант тут ніколи не приживеться.
Автор публікації
