У сезоні 1993/94 у Кубку Корача харківський ТІІТ вдома зіграв неймовірно яскравий матч, обігравши Сарагосу 112:110. Цього мало, щоб пройти титулованого на той момент суперника, але це лише трохи зменшує значущість перемоги клубу, який проіснував на баскетбольній карті України лише кілька років.
Той матч став бенефісом молодого ще Олександра Лохманчука. 51 набране очко з 10 триочковими влученнями поспіль, 8 блок-шотів та 11 підбирань. На сайті ФІБА-Європа значиться, що рекордом Кубка Корача володіє людина, яка набрала 44 очки в одному матчі. Рекорд Лохманчука не був зафіксований, бо протокол гри ТІІТ-Сарагоса загубився.
Надалі Лохманчук пограє у Німеччині, Туреччині, Франції, Італії, а у збірній України він досі залишається найрезультативнішим в історії та сходить до трійки лідерів за набраними очками.
А розпочинався баскетбольний шлях Лохманчука в українському Криму, у Керчі, де працював чудовий тренер Олександр Григорович Сюлюков.
З баскетболом Олександр познайомився завдяки своєму старшому братові, який наводив Сашка на свої тренування, забираючи його з садка. А вже з першого класу Олександр сам почав активно тренуватися. Тренування призвели до того, що його помітили у столичному Будівельнику. Це було влітку 1990 року, команда грала фактично складом, який виграв чемпіонат СРСР, хіба що Олександр Волков уже перебрався за кордон.
Фактично відразу 16-річного Лохманчука стали підпускати до основного складу, але все ж таки ігрової практики було недостатньо і в 1992 році він приймає запрошення харківського ТІІТу. Перехід відбувся не без скандалу, з Києвом були впевнені, що у них є чинний контракт із гравцем, а Лохманчука навіть дискваліфікували і не викликали до збірної на матчі відбору на Євробаскет-1993. Втім, згодом ситуація заспокоїлася і Лохманчук став грати і за ТІІТ, і за збірну.
Два роки у Харкові мало дали гравці у плані досягнень, натомість досвіду та ігрової зрілості він набув достатньо. Після розпуску команди в 1994 році Лохманчук мав достатньо пропозицій, але він приймає рішення повернутися до Будівельника, з яким за три наступні сезони тричі стає чемпіоном України.
1997 року збірна України вперше зіграла на чемпіонаті Європи і нехай посіла там лише 13-те місце, але для Лохманчука тоді відкрився шлях за кордон. Не без допомоги Олександра Волкова йому вдалося підписатися в італійському Варезі. Того літа навіть була можливість вирушити до Літнього табору НБА, але у такому разі Варезі відмовлявся чекати гравця і українець вибрав “синицю в небі”.
Дебютний сезон у Європі вийшов зім’ятим – вже в листопаді Олександр отримав травму, яка на довгий час вибила його з ладу. Розрив хрестоподібної зв’язки, а потім виявилося, що ще є проблеми з меніском. У підсумку за Вареза гравець більше не зіграв, хоча у клубі його підтримували та допомогли пройти весь реабілітаційний період. Незважаючи на пропущені півсезону, Лохманчуку запропонували контракт і на наступний рік, але він все ж таки вибрав турецький Ойяк Рено, де запропонували вигідніші фінансові умови.
В Ойяк Рено Лохманчука використали на позиції центрового, та й взагалі довіри до нього було небагато, незважаючи на чудову гру, тому посеред сезону він переходить до складу місцевого гранду Фенербахче. У тому сезоні через локдаун у НБА, Фенербахче був сповнений зірок, тому ігрового часу у Лохманчука було не так багато. Як і досягнень – у Євролізі команда програла у 1/8 фіналу Реалу, а Кубку Туреччини – у фіналі, а у чемпіонаті навіть до фіналу команда не дійшла.
Після неоднозначного сезону в Туреччині Олександр повертається до Італії, підписавши контракт із клубом другого дивізіону Аврора Йезі. Спочатку все складалося добре – клуб йшов першим у турнірній таблиці з відривом конкурентів, але після Нового року почалися ігрові проблеми і команда не зуміла вийти в елітний дивізіон. Натомість українець непогано себе виявив і отримав пропозицію від німецького Байєра.
У Німеччині Лохманчук затримався на два роки – після Баєра був Скайлайнерс. В активі вихід у фінал Кубка Німеччини та плейоф чемпіонату Німеччини.
Знову ж таки Олександру пропонували залишитися у Франкфурті, але агент підшукав вигіднішу пропозицію з французького Нансі. Команда дісталася плей-офф, зайнявши в регулярці шосте місце, але перед іграми плейоф українець підірвав м’яз на гомілкостопі і вибув з ладу.
Так розпочалися два роки невизначеності. Хоча перед цими Лохманчук виступив на другому для себе чемпіонаті Європи, але на Євробаскеті-2003 Україна програла всі свої три матчі та завершила турнір 14-й.
Незважаючи на пропозиції з Франції та Німеччини, Лохманчук вирішив повернутися в Україну і пристати на пропозицію Азовмаша, але там він не пробув і два місяці – після одного з тренувань прихопила спина і з ним вирішили розлучитися. Гравець перебрався до БК Київ, де й закінчував сезон, але через конфлікт із італійським тренером Ренато Паскуалі і там не вдалося себе проявити.
Влітку 2005 року виник варіант із німецьким Бамбергом. Спершу все було добре – медобстеження, контрак т, але перед стартом сезону в команду зі стану національної збірної повернувся Дірк Бауерман, і до Лохманчука почали причіпки то до фізичної форми, то до стану здоров’я. Контракт розірвали, хоча українець через суди довів свою позицію і отримав компенсацію.
Але час минав, поки йшли розгляди. Благо вдалося підтримати форму у Будівельнику. А в грудні з’явився варіант із німецьким Тайгерсом Тюбінгеном. Там вдалося лише відпрацювати попередній контракт, після закінчення якого сторони розлучилися. Лохманчук повернувся до Будівельника, де догравав сезон безкоштовно, плюс почав допомагати наставнику команди Євгену Мурзіну вести внутрішню статистику.
Так плавно прийшло розуміння завершення кар’єри. Наступний сезон Лохманчук працював як один із тренерів дублюючого складу – допомагав Андрію Бусигіну. Потім надійшла пропозиція стати директором клубу, але, попрацювавши на цій посаді, Лохманчук зрозумів – не його. Він повернувся до тренерської роботи, був асистентом Римантаса Гірскіса у Будівельнику. Після цього майже 10 років пропрацював у тандемі з колишнім партнером по команді, тренером Євгеном Мурзіним – разом вони тренували івано-франківську Говерлу, національну збірну України та Київ-Баскет. У сезоні 2017-18 Лохманчук очолював Київ-Баскет у Вищій Лізі.
У 2020 році Олександр заснував дитячу баскетбольну школу BDA у Києві, де працює головним тренером досі на благо українського баскетболу та його майбутнього.
Читайте:
Денис Лукашов – один з кращих українських розігруючих, перезапустивший кар’єру
Олександр Липовий: дипломований тренер, який ще не досяг всього на майданчику
В’ячеслав Кравцов: син моряка, який “досяг берегів” НБА, Європи та Азії
Сергій Ліщук: мисливець за трофеями, ставший легендою в Валенсії
Автор публікації
