Вже майже рік Макс Сергєєв, який працював у газеті Команда, проєкті basket.com.ua, коментував на телеканалі Мегаспорт і очолював Федерацію баскетболу Києва, – старший сержант десантно-штурмових військ ЗСУ. Максим Розенко розпитав українця про його військові будні, телеграм-канал Позивний Каннолі і плани розбудови України після нашої перемоги.
– Пане Максиме, пропоную почати з родоводу. Ви народилися в російському Усурійську, який знаходиться у Приморському краю. Ви етнічний росіянин? Коли приїхали до України?
– Не вважаю себе етнічним росіянином. Все моє коріння – з України. Мій батько родом із Полтави, а мама – з Кременчука. Але я дійсно народився майже на кордоні з Китаєм – батько служив на Далекому Сході. Міст, у яких я проживав свою перші вісім років життя, вже не існує – їх поглинула тайга. У 8 років я переїхав до України. Це сталося “завдяки” Чорнобильській катастрофі. Один з офіцерів і знайомий батька, який служив у Житомирі, домовився з татом – вони помінялися частинами. Батьки вже тоді дуже хотіли повернутися до України
– Останній раз ми з вами розмовляли років 15 тому і тоді обидва були російськомовні. Коли ви в побуті перейшли на українську? У вашому підрозділі відсоток російськомовних переважає?
– Повністю на українську мову я перейшов з перших днів широкомасштабного вторгнення. До того спілкувався російською. В моєму оточенні було дуже мало людей, які спілкувалися українською і перейти на рідну було не так вже й просто. Але це сталося автоматично після 24 лютого 2022 року. Майже весь наш підрозділ перейшов на українську. В перші дні війни на блокпосту при зустрічі з колегами російська могла викликати деякі непорозуміння. Зараз я дивуюсь деяким побратимам, які продовжують розмовляти російською. Їх меншість. Російська зараз – мова ворога. Чим більше по часу розмовляю українською, тим краще це у мене виходить.
– Ви за лагідну українізацію?
– Мабуть, що ні. Це має бути хардкор. Нашу мову знищували впродовж століть. Робили все для того, щоб вона зникла. Певною мірою ворогам вдалося спаплюжити нашу мову. Ми повинні її повернути. А практика показує, що на це ми не можемо витрачати десятиліття. Я впевнений, що українці повинні просто радикально, скрізь, перейти на українську. Якщо вони, звісно, поважають свою країну і співвітчизників, які зараз кладуть за Україну своє життя.
– Пам’ятаю, що в спортивній журналістиці ви працювали в газеті Команда і проєкті basket.com.ua. А чим займалися напередодні війни?
– Після закінчення свого багаторічного шляху в спортивній журналістиці займався кавою. Працював бренд-бариста у великій компанії. Контролював якість кави в 150 закладах Києва.
– Де зустріли 24 лютого 2022 року? Як і коли опинилися в ЗСУ?
– 24 лютого прокинувся вдома від вибухів. Один з найпопулярніших кадрів з початку війни – яскравий спалах вночі на фоні великого будинку з короною. Це якраз наш будинок. Це відбувалося перед моїми вікнами. Збили ракету або гелікоптер, уламки падали у Дніпро.
Я проходив військову службу, але це було дуже давно. Строкову службу закінчив старшим сержантом прикордонних військ України. В перші дні навали ми очікували русню на вулицях Києва з хвилини на хвилину. Я усвідомлював, що найперше, що мені потрібно – це зброя. Шукав можливості для того, щоб її дістати. На другий день пішов у військкомат, пробув там до вечора. Черга у військкоматі була величезною. До мене вона так і не дійшла.
На третій день один з друзів сказав, що є місце в ТрО. Коли я приїхав, місце вже було зайнято. Але я лишився у своїй автівці й чекав комендантську годину. До мого авто підійшли військові. Попросили вийти з автівки та пояснити, чого я тут знаходжусь. Пояснив. Сказав, що додому вже не встигаю, бо комендантська година. Тож буду чекати вирішення мого питання щодо зарахування до ТрО. Натякнув, що у них немає інших варіантів як прийняти мене. Вже ввечері у мене з’явився АК.
– Як далі розвивалися події?
– Пробув у ТрО пару днів, а далі мені запропонували перейти до підрозділу “Марусині Ведмеді”, яким на той момент керувала Маруся Звіробій. Ми працювали на гостомельському напрямку, на Віноградарі, поруч зі ЗСУ. 4 квітня, після того, як русня почала відходити від Києва, 26 хлопців з нашого підрозділу, включаючи мене, відправилися до Житомира на базу десантно-штурмових військ і були прийняті в ЗСУ.
– Ваш позивний – Каннолі. Яка у нього історія?
– Коли я в перший день приїхав у ТрО, привіз із собою всі десерти, які на той час знаходилися в моїй кав’ярні. Серед них були каннолі – це італійський десерт. Моя кав’ярня була відома саме за цим десертом. Тоді мені побратими й сказали, мовляв, да ти ж Каннолі.
– Позаду – рік війни, Україна встояла від російської навали. Що нас чекає далі?
– Нас чекає перемога. Але до неї веде тернистий шлях. А потім потрібно розбудовувати країну. Й економічно, й мілітарно. Ми маємо стати такою країною, на яку міг би орієнтуватися світ. Ми повинні виглядати потужними на фоні будь-кого зі своїх географічних сусідів. Щоб люди бажали лишитися тут, в Україні, а не йти кудись за пенсіями та виплатами.
– Які у вас зараз мрії? Що запланували зробити відразу після нашої перемоги?
– У 2022 році я хотів побудувати будинок, але на заваді цієї мрії стала війна. Після війни це можна буде виправити. Хочу поїхати з міста і жити в спокої та тиші. Кава стала частиною мого життя, тож після війни я до неї повернусь. Але є і думки стати військовим інструктором. Вчити людей працювати зі зброєю, організовувати військові кемпи.
– У фіналі нашої розмови поставлю ще пару спортивних запитань. Хто з представників світу спорту під час війни вас відверто розчарував, а хто навпаки?
– Безперечно, це Ломаченко та Усик. Ломаченко – та людина, яка розчарувала тотально. Йому немає виправдання і я більше не буду за нього вболівати ніколи. І протилежна історія – Усик, який до повномасштабної війни був, так би мовити, під питанням. Ця людина зараз дуже активно демонструє свою проукраїнську позицію та підтримку ЗСУ. Це викликає повагу.
– Як оцінюєте намагання президента МОК Баха під приводом “щоб не порушувати конвенції ООН по правах людини” повернути російських спортсменів для участі в Олімпіаді? Що потрібно показати Баху, щоби він змінив свою точку зору?
– Судячи зі всього, Баху не варто вже щось показувати. Я впевнений, що він все знає і бачив. На жаль, гроші іноді вирішують дуже багато. Чемпіонат світу з футболу в Катарі це дуже яскраво проілюстрував. Історії з обвинуваченнями Платіні й Блаттера свідчать, що без корупції не обходиться навіть на такому рівні. Тож поки гроші перемагають Баха. Особисто мене б влаштувало, якби кожен з російських олімпійців публічно висловив свою позицію щодо цієї війни, засудив її. І ми подивимося, як вони після цього зі своєї “демократичної” країни поїдуть на Олімпіаду.
Автор публікації
Пошана Максу. Слава Україні!