Головний тренер чоловічої збірної України Айнарс Багатскіс в інтерв’ю пресслужбі Федерації баскетболу України підбив підсумки року для національної команди, яка зіграла на Євробаскеті-2022, а також продовжувала боротьбу у кваліфікації чемпіонату світу.
Як за цей рік змінилася команда?
– Це далеко не легкий рік, м’яко кажучи. Гравці думають більше не про баскетбол, а про те, що коїться у них вдома, те що відбувається з їхніми близькими. Баскетбол відходить на другий план, але треба продовжувати боротися за перемоги. Всі гравці за цей рік змужніли, стали серйознішими та відповідальнішими. Звичайно, в житті є значно важливіші за баскетбол речі, але гравці мають виконувати свою роботу. Всі грали за збірну з великою гордістю. І, як на мене, всі грали трохи краще. Можливо, зараз це не відчувається, але це можна буде оцінити з часом.
Щодо результатів, у мене завжди є осад після поразок — не важливо проти якої команди. Найнеприємнішою для мене стала поразка в овертаймі проти Ісландії, коли ми припустилися великої кількості втрат, і в такій ситуації наївно розраховувати на те, що тебе пробачать. В інших матчах гра мене більш-менш влаштовувала, але звичайно завжди можна краще. В цій ситуації все могло бути і значно гірше, але, дякуючи гравцям, всьому штабу збірної, федерації, ми разом виконали дуже непогану роботу.
Який у вас залишився головний спогад про Євробаскет?
– Ми самі втратили свій шанс, не оцінили, що це перший чемпіонат Європи за п’ять років. Враховуючи наші можливості, ми добре підготувались, але нам не вистачало часу. Нам треба було раніше зібратися разом — всією командою, щоб кожен гравець був у тонусі. Нам треба було провести чотири тижні повноцінних тренувань мінімум. Я спілкувався майже з усіма тренерами, які очолювали збірні на Євробаскеті, і майже всі вони розпочинали табір перед Євробаскетом наприкінці липня. Ми теж розпочали в цей час, але повним складом до чемпіонату провели лише 10 тренувань.
Євробаскет — це круто. Для багатьох наших гравців змагання такого масштабу були дебютними, це стосується організації, рівня відповідальності, це стосується багатьох факторів. Це досвід, який неможливо купити, через нього можна лише пройти, що буде плюсом для будь-якого гравця.
Який матч став для вас найпам’ятншіим у цьому році?
– Багато хороших матчів було, але ми прикро програли декілька матчів. Зокрема, в матчі проти Іспанії почали зарано святкувати і втратили перемогу, не втримали перевагу в матчі з італійцями. Це команди, які мають гравців високого європейського рівня. Але в той же час мене порадувала остання вольова перемога над Ісландією. Враховуючи те, що далеко не всі мої гравці мають стабільну ігрову пратику в клубах, не так легко ці перемоги здобувати, адже, як ми вже знаємо, ісландці вміють грати. Всі перемоги були трудові і навіть в матчі проти Нідерландів ми виграли, тому що ми грали добре. Мені важко виокремити якусь одну перемогу, але, звичайно, коли на чемпіонаті Європи виграєш у господарів турніру італійців — ця перемога дуже солодка.
На вашу думку, наскільки успішно в збірній відбувається процес зміни поколінь?
– Моєю ідеєю за роки роботи в збірній України було те, що мені треба додати до складу якомога більше нових молодих гравців. Вважаю, що нам допомогло те, коли було два літа без матчів і ми могли потренуватися і краще дізнатися один одного. Мені дуже подобається прогрес Іссуфа Санона, подобається те, як він виступив за збірну в цьому році, ставши одним з основних гравців. Гравець переосмислив своє ставлення до баскетболу, мені подобається, як він прогресує, і для нього не має бути лімітів. Головне, щоб у нього були хороші хвилини в клубі, щоб він грав на високому рівні, тоді в нього все має бути добре. Єдиний молодий гравець, з яким не вдалося попрацювати, і який, як я вважаю, має бути в збірній — це Максим Шульга.
– По-перше, все залежить від нас, а потім ми вже чекатимемо на щось інше. Ми маємо підготуватися до цих матчів якнайкраще. Питань по складу в мене вже особливо немає, адже кістяк команди не змінюється. Головне, щоб у гравців була ігрова практика. Коли хлопці грали в Україні, вони мали стабільний ігровий час. Зараз чотири гравці збірної в Будівельнику, шість гравців — у Прометеї, і вони мають лімітовані хвилини. Мене не цікавить, як грають ці команди, мене цікавить, як гравці потім гратимуть за національну збірну.
Наскільки уважно слідкуєте за виступом гравців в українських клубах, які в цьому сезоні грають за кордоном?
– Частково я на це питання вже відповів. Це клуби, в яких найбільше гравців збірної України. Я дуже чекав на цей сезон і був впевнений, що українці матимуть більші ролі в Прометеї і мені буде легше їх використовувати. Водночас, коли в команді 8 легіонерів, українці, звичайно, гратимуть менше. Завдання Прометея зрозумілі — з таким бюджетом та можливостями вони мають бути мінімум у топ-8 Єврокубку. Щодо Будівельника, коли команда зібрала склад, були великі очікування і я був впевнений, що вони будуть у Лізі чемпіонів. Але зараз я переконаний, що вони мають бути у топ-4 Кубка Європи ФІБА. Ну і головне, що мене хвилює, скільки і, відповідно, як грають гравці збірної України.
Це дуже важкий рік для українців. У зв’язку з війною в нашій країні, наскільки особливим цей рік став для вас?
– Знаєте, моментами я відчуваю себе українцем. Коли я працював в Україні, я відчував себе своїм. Ми всі разом проходимо через це і я сподіваюся, що цей жах закінчиться якнайшвидше. Ніколи вже не буде як раніше, але після перемоги України, сподіваюся, стане ще краще. Звичайно, я пишаюся тим, що я латвієць, але іноді я відчуваю себе українцем.
Я бажаю Україні та українцям, щоб настав мир. Якнайшвидшого відновлення країни і всім бажаю здоров’я — це те, що не купиш за гроші. Бережіть себе.
Автор публікації
