Чоловіча збірна України U-18 завершила чемпіонат Європи (Дивізіон В) на 11 місці. Наша команда здобула перемоги Естонією, Ірландією, Грузією та Австрією, програвши командам Данії, Ісландії та Бельгії. Своїми підсумками щодо виступу команди на турнірі поділився головний тренер юніорської збірної Валерій Плеханов.
Який післясмак залишився після виступу збірної на чемпіонаті Європи?
– Коли не виконуєш поставлене завдання, завжди залишається певне розчарування. При цьому я усвідомлюю об’єктивну реальність і не зовсім розумію, що треба було зробити, щоб зіграти краще.
Нам вдалося створити колектив. Я вдячний хлопцям за бажання, терпіння та віру в правильність обраної тактики, за бажання працювати в захисті і за те, що вони підтримували один одного. На жаль, за суто баскетбольним рівнем ми були слабші і за Данію, і за Ісландію, які посіли 2 та 4 місця відповідно.
Ми зіткнулися з проблемою, про яку знали та говорили — відсутність чистого першого номера. Відсутність Ліщини та травма Джеріхова поставили нас у скрутне становище. Шукаючи альтернативні варіанти, ми задіяли на позиції першого номера Олександра Поносова. Але він ніколи не грав розігруючого, він атакуючий захисник, і у зв’язку з цим у нас було багато питань щодо організації гри. Не можу нікому дорікати у відсутності бажання та у ставленні до роботи, але точно можу сказати, що нам не вистачило баскетбольної навченості.
Перед турніром говорили про те, що буде зроблено ставку на бігменів. Як спрацювала ця тактика?
– Спрацювала 50/50. В перших матчах ми вдало загравали великих і отримували від цього дивіденди. Але коли наші бігмени грали проти суперників, які не поступилася їм в антропометрії, це не спрацьовувало. Обіграти опонентів один в один було для нас проблемою. Показовою є статистика, коли наші бігмени в матчі проти Бельгії реалізували лише 5 кидків з 24 з трисекундної зони. Виграти матч із таким відсотком просто неможливо. Бельгійські бігмени змусили нас грати в їхній баскетбол.
Чи вдалося контролювати емоції хлопців на майданчику?
– Насправді, до кінця не вдалося, адже в кожному матчі були гойдалки. Але цим цікавий та одночасно важкий вік U-18, адже стабільність тут відсутня в принципі. Те що ти робиш кожного дня, сьогодні може виходити чудово, а наступного дня вже не виходити зовсім. І це можна було побачити майже в кожної команди, крім тих, які отримали підвищення в Дивізіон А. З цим важко боротися і важко передбачити, в якій чверті буде провал.
Нордичні країни посіли перші місця на турнірі. Чи є, щось, що об’єднує команди Швеції, Данії, Фінляндії та Ісландії?
– Так, є. Майже в усіх скандинавських країнах працює система підтримки баскетболу. У них дуже вдало організовані системи збірних, в яких працюють спеціальні люди. Про це я розмовляв із представниками цих команд. Вони намагаються збирати команди під час сезону, є куратори, які відповідають за кожну вікову категорію і ніхто з граців не випадає з системи. Перші роки це не давало результат, але зараз всі бачать, що ця система працює і вони продовжують вкладати в неї гроші.
По-друге, в цих збірних вже давно зрозуміли, що в U-18 без серйозної фізичної підготовки виграти неможливо. Всі хлопці дуже добре знайомі з тренажерною залою, всі міцні. Іноді було трохи дивно бачити, що в нашій збірній деякі хлопці не знають, як працювати зі штангою. У наших дитячих тренерів чомусь не прийнято робити на цьому акцент вже в цьому віці, а ось у скандинавських країнах всі гравці фізично сильніші за своїх суперників. Тричі на тиждень вони ходять в “тренажерку”, починаючи з 11-12 років.
Як вважаєте, хто з гравців цієї збірної, за умов відповідної роботи, матимуть майбутнє у професійному баскетболі?
– Хтось розкрив свій потенціал, хтось не зміг цього зробити, але шанси були абсолютно в усіх. Щодо баскетбольного майбутнього, то я вважаю, що воно є в наших великих. Кулішенко, Семерич за рахунок своїх фізичних даних та бажання можуть суттєво додати та проявити себе на серйозному рівні. На підході Холод та Ніколайчук. За рівнем всі ці гравці в команді дуже виділялися. Так, не всі, на жаль, змогли показати весь свій потенціал і показати той рівень, який вони демонстрували в контрольних матчах. Але насправді майбутнє є у кожного гравця, треба додати вимогливості до себе і зрозуміти одну річ, яку я постійно хотів донести: дитячий баскетбол закінчився, попереду дорослий, чоловічий баскетбол. Хто швидше до нього адаптується, той і зможе отримати свій шанс у професійному баскетболі.
Автор публікації
