У дитинстві перед героєм нашої сьогоднішньої розповіді стояв вибір між хоккеєм та баскетболом. Він обрав баскетбол і згодом допоміг збірній України досягти кращого результату в історії на чемпіонатах Європи, а також зіграв на єдиному поки що для нашої країни чемпіонаті світу. А ще отримав диплом тренера з баскетболу, але поки що йому ще далеко до застосування цих знань.
Шлях Олександра Липового у баскетболі розпочався у харківській ДЮСШ 7, куди його у восьмирічному віці привів старший брат. Маючи невисоких батьків вони з братом пішли в дідуся, у якого зріст близько 190 см. До цього Олександр пробував себе у футболі, великому тенісі і навіть ушу. А баскетбол якийсь час поєднував із хокеєм. Як пізніше жартуватиме гравець, на користь баскетболу зіграло те, що заняття проходили у більш теплому залі.
У 15 років Олександр перебирається до столичного БК Київ, який на той час збирав у себе в структурі талановиту молодь. Вже після року у команді Олександр був включений до кадетської збірної України, з якою виступив на чемпіонаті Європи. Далі він пройде всі рівні збірних.
У 2008 році Липовий дебютував в основній команді БК Київ, за яку провів три досить успішні сезони. У цей період Олександр під керівництвом Віталія Чернія завоював срібло Кубка України, а також став переможцем чемпіонату серед дублерів.
Наступним етапом у його баскетбольній кар’єрі став БК Донецьк, куди він спершу 2011 року перейшов в оренду, а потім підписав повноцінний контракт. З донецьким клубом Олександр спочатку став срібним призером Суперліги, а незабаром виграв золото.
Саме у статусі гравця донецького клубу Липовий вирушив на свій перший чемпіонат Європи – Євробаскет-2011 (саме на чемпіонаті Європи відбувся дебют гравця у збірній – він готувався до Універсіади, але через травму Сергія Гладиря наставник національної збірної Майк Фрателло перевів молодого захисника у дорослу збірну і залишив на ЧЄ), досяг кращого результату в історії збірної – шостого місця на Євробаскеті-2013. Саме у статусі гравця донецького клубу Липового застала війна у 2014 році.
Закінчував сезон Олександр у Сербії, в одному із грандів місцевого баскетболу у Црвені Звезді, з якою завоював срібло місцевого чемпіонату.
Влітку того 2014 року Липовий у складі збірної України поїде на чемпіонат світу – єдиний поки що для нашого баскетболу. Вийти із групи тоді команді Фрателло не вдалося. Не “запалив” і Липовій, який за п’ять матчів у середньому набирав 4,8 очок, робив 2,4 підбирання та 0,8 передач. Тому постало актуальним питання місця продовження кар’єри.
Міг він залишитись у Црвені Звезді, але з ним не до кінця розрахувалися за минулий сезон, та й молодий гравець виявився не готовим до тиску белградських уболівальників. Заокеанський варіант вже не розглядався – до того у 2012 та 2013 роках Липовий грав у європейських таборах (у 2012 році навіть був MVP єврокемпа), у 2013 році їздив до США, був у тренувальних таборах п’яти команд НБА, виставлявся на драфт, але його не обрали.
Невдачею завершилися пошуки клубу і влітку 2014 року, тому Олександр погоджується на пропозицію свого колишнього наставника Віталія Чернія перейти до Будівельника. У Києві Липовий здобуває собі звання переможця Кубка України, а у чемпіонаті з Будівельником займає третє місце.
Цей сезон виявився найстабільнішим для Липового. Якщо раніше йому не давали багато ігрового часу, доводилося сидіти під легіонерами, то в Будівельнику він нарешті зумів себе проявити. Він набирав 10,2 очок, робив по 3,9 підбирань та передач за матч.
Влітку 2015 року Липовий твердо вирішив перебиратися до Європи. Були пропозиції з Румунії, пропонували грати в Єврочеленджі. Олександр вирішив почекати. У результаті вибір впав на грузинську Віту Тбілісі, яка грала у Лізі ВТБ. Щоправда, там українець зіграв лише шість матчів, усі його команда програла. Липовий тричі виходив у стартовій п’ятірці, набирав 11,3 очка, робив 3,7 підбирання, 2,8 передач, але сторони вирішили розійтися.
Липовий опинився в одному з топ-клубів Угорщини Сольнок, але й тут не пішло. Усього 10 зіграних матчів та тяжка травма. Під питанням взагалі була можливість у тому сезоні виходу на майданчик, тому Олександр повернувся в Україну, але відновлення пройшло успішно, тому у лютому він підписав контракт із київським Динамо, з яким завоював срібло Суперліги, програвши у плейоф лише Хіміку у фінальній серії.
Саме в Хіміку Липовій міг продовжити кар’єру, але від пропозиції южненців він відмовився, бо на той момент уже підписав контракт із грецькою Трикалою, яка хоч пропонувала зарплату вдвічі меньше за український клуб. З цього розпочався грецький етап кар’єри Липового. Він десь ризикнув з вибором клубу, інвестував у себе і провівши хороший сезон з 9,5 очками, 3,4 підбираннями та 1,9 передачами він пішов на підвищення, перейшовши до Промітеасу.
Наступні три сезони Липовий однозначно може записати собі в актив. Із Промітеасом він став віце-чемпіоном Греції, зіграв у Лізі чемпіонів, Єврокубку. Усі три сезони клуб українця був у топ-4 регулярного чемпіонату, виходив у плейоф єврокубків (у ЛЧ сезону 2018/19 греки програли майбутнім фіналістам з Тенеріфе, а вийшовши до чвертьфіналу Єврокубку сезону 2019/20 через коронавірус його не дограли). Сам українець двічі визнавався кращим європейським гравцем чемпіонату Греції, входив до захисної збірної чемпіонату сезону 2019/20.
Незважаючи на ще рік контракту, гравець улітку Олександр 2020 року покинув Промітеас. Eurohoops писав, що причиною була зарплата, яка стала не підйомною для бюджету клубу.
Липовий повернувся в Україну до Віталія Чернія, підписавши контракт з амбітним Прометеєм, з яким у перший же свій рік став чемпіоном Суперліги. Нинішнього сезону все також чудово складалося для команди – впевнене лідерство в чемпіонаті, успішний виступ у Лізі чемпіонів і не остання роль Олександра в успіхах команди.
Але знову війна… цього разу повномасштабна війна Росії проти України знову змусила Липового шукати собі клуб для завершення сезону. Досить швидко Олександра підписав один із лідерів чемпіонату Німеччини Бонн, який вже з українцем у складі на другій позиції завершив регулярний чемпіонат і вже встиг стартувати з перемоги у плейоф. У семи матчах, що Липовий провів до цього часу, захисник набирає 5,4 очка, робить 4,0 підбирання та 2,1 передачу.
Загалом Олександр за короткий термін зумів себе добре зарекомендувати, тому у нього не повинно виникнути проблем із подальшим працевлаштуванням у Європі. Тим більше, що йому лише 30 років і ще багато чого можна встигнути. Але до того на нього чекають важливі матчі у плейоф, а далі збірна України, яка зіграє у відборі на ЧС-2023, а восени – на Євробаскеті-2022.
Читайте також матеріл про Дениса Лукашова
Автор публікації
Все, с трудоустройством во время войны за рубежом Украины пора заканчивать. Есть такая высокая честь Родину защищать. И это относится абсолютно ко всем баскетболистам, кто получил отсрочку от мобилизации до конца текущего сезона-2021/22. Можно и нужно в Украине жить и работать!
Кожен має робити те, що краще вміє. Від наших баскетболістів більше користі, якщо вони будуть заробляти гроші і перечисляти їх ЗСУ. Звісно це про топових баскетболістів – збірної чи кандадатів.