Війна безумовно торкнулася всіх сфер життєдіяльності людини, і український спорт не став винятком: переживаючи і так далеко не найкращі часи в останні роки, війна зовсім зупинила всіляку спортивну динаміку в країні. Спортсмени зупинили тренувальний процес, частина з них виїхала за кордон.
У серії публікацій sports4world.com висвітлює український спорт під час війни. У цій статті – про ситуацію, з якою зіткнувся український баскетбол.
“Сьогодні вранці РФ розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Ми не вірили у це все до останнього. Але тепер війна – це факт. Війна на землі. У такій ситуації нам усім не до спорту. І баскетболу, зокрема.” – ранкова публікація 24 лютого відомого українського баскетбольного аналітика Олександра Прошути.
Передумови для цього були ще на початку лютого, коли американські баскетбольні легіонери почали масово залишати розташування своїх клубів на території України, а керівництво того ж БК “ПРОМЕТЕЙ” виявилося набагато далекозорішим: вони вивезли дві команди за кордон за тиждень до початку конфлікту, начебто щось знали чи відчували: чоловіча баскетбольна поїхала до Чехії, а жіноча баскетбольна – до Болгарії.
“Вони поїхали 14 лютого із прицілом, щоб повернутися через два тижні назад. Все виглядало так, ніби ситуація до початку березня має стабілізуватися. І вони так думали, але… Насправді вони їхали, щоб зберегти свої єврокубкові сезони і дограти їх по можливості. Жіночій команді Прометея це вдалося – вони зіграли два матчі у чвертьфіналі Єврокубку, але потрапили на фаворита турніру та швидко вилетіли. Чоловіки зіграли один матч, після чого президент клубу вирішив, що краще витратити гроші на щось інше. Зрештою, маючи чудові шанси на плей-офф Ліги чемпіонів, вони вирішили знятися.” – прокоментував Олександр Прошута.
Також варто зазначити, що більшість легіонерів залишили Україну та розташування своїх клубів ще до 20 лютого. Проте деякі залишилися, і їх терміново евакуювали вже 24-25 лютого. За кілька перших днів війни всіх легіонерів вивезли, слава богу.
Національна Збірна України
Важливо також згадати, що наша збірна в день початку війни грала матч з Іспанцями, в якому за підсумком гідно представила Україну (88-74). До речі, ФІБА пропонувала збірній не грати матч проти Іспанії з урахуванням екстрених обставин, але хлопці вирішили грати.
Професійні гравці
Найбільше не пощастило українцям, які не були у розташуванні збірної команди в Іспанії. Багато професійних гравців залишилися в Україні, і перебувають у режимі очікування, сподіваючись поїхати слідом за своїми колегами грати в Європу, як це вже зробила більшість гравців збірної команди, які не повернулися до України. Один із них – гравець БК “Будівельник” Юрій Кондраков. Ми поцікавилися у Юри як у нього справи і які плани:
– Юра, як війна позначилася на тобі?
– У будь-якому випадку це стрес і переживання, що буде далі, куди бігти, де жити, що далі робити. Війна відбилася звичайно негативно: але варто відзначити, що вона додала порцію мотивації рухатися перед і що завжди потрібно бути готовим до всього.
– Чим ти зараз займаєшся?
– Зараз я зі своєю дружиною, дитиною та мамою у свого брата у Львові. Намагаюсь по можливості тренуватися, їжджу на базу у футбольний клуб, де грає мій брат (Брат Юри – Данило Кондраков, професійний футболіст, гравець ФК “РУХ”). Намагаюся всіляко підтримувати форму, та й природно постійно читаю новини. Можна сказати, що в мене звичайна побутова біженця-спортсмена.
– Що за контрактом із клубом? Що каже керівництво клубу?
– Ніхто не може сказати будь-яких певних речей. Немає жодної конкретики. Керівництво нашого клубу нас заспокоює, обіцяє допомогти.
– Які справи у твоїх колег, яким вдалося виїхати зараз кордон? Що вони говорять?
– Думаю, що краще, ніж ті, хто зараз в Україні. Багато хто вже знайшов клуби в Європі, і вже встиг зіграти за них перші ігри. Але впевнений, що вони не менше переживають за Україну, аніж ті, хто залишився в країні.
– Яке баскетбольне майбутнє ти бачиш для себе?
– Сподіваюся, що війна закінчиться якнайшвидше. Я сумніваюся, що вже цього сезону я встигну кудись підписатися і продовжити грати. Морально я налаштовую себе більше вже наступного сезону. Намагаюся влітку набрати максимально оптимальну форму, щоб восени бути повністю готовим заграти у будь-якому чемпіонаті Європи.
Чемпіон світу на зв’язку
Нам також вдалося поспілкуватися з головним данкером України, дворазовим чемпіоном світу за версією FIBA Дмитром “СМУВ” Кривенко:
– Дмитро, як війна позначилася на тобі?
– Війна, як і всіх, шокувала і від цього неможливо відійти. Всі плани разом рухнули. Нам довелося роз’єднатися із сім’єю. Частина виїхала за кордон, частина залишилася у відносно безпечному місці, а частина знаходиться у безпосередній близькості до бойових дій. Тому неможливо відволіктися на щось інше, крім переживання за близьких. Про спорт навіть не хочеться говорити. Звичайно, життя розділилося на «до» і «після». Зараз просто навіть недоречно про це міркувати, але можу сказати, що 2 березня я повинен був відлетіти в Індію на місяць, де я підписав контракт у лізі 3х3. Радий, що не встиг поїхати, бо не зміг би переживати це все здалеку, далеко від батьківщини.
– Чим ти зараз займаєшся?
– Наразі намагаюся бути максимально корисним. Перевозимо та відправляємо гуманітарну допомогу, збираємо гроші на потреби постраждалих. Але це само собою зрозуміле. Зараз більше зусиль спрямовую на те, щоб використати свої міжнародні зв’язки, щоб допомогти нашим переселенцям знайти місце для тренувань та гри у баскетбол у різних країнах. Спортивна активність і повернення до звичної діяльності дуже важлива для стабілізації психічного стану дитини/підлітка. Загалом, допомагаю чим можу, щоб і самому не збожеволіти від того, що відбувається.
– Коли знову почнеш публікувати контент?
– Коли почну щось публікувати – невідомо. Баскетбол зараз не лізе у жодному вигляді. Я хайлайти не можу дивитися, що вже казати про самостійну зйомку. Коли переможемо, тоді й повернемося до цієї справи.
-Як гадаєш, що буде з вуличною культурою і данк рухом в Україні після закінчення війни?
– Впевнений, що культура стрімко розвиватиметься після перемоги. Єднання людей, допомога зарубіжних партнерів нам допоможуть у цьому.
– Які думки та плани?
– Думки та плани… Перший план – зібратися знову всією сім’єю на рідній кухні та просто посидіти, як раніше. Побачити всіх друзів, близьких. Дуже сподіваюся, що люди перестануть страждати і матимуть шанс на відновлення нормального життя. Потім, коли все вляжеться, поїду містами України допомагати піднімати спортивний дух. У мене і раніше була ідея зробити тур українськими школами, а після перемоги це буде просто необхідно. Дуже чекаю на цей момент.
Прогноз Експерта
Баскетбольний експерт Олександр Прошута дав свою оцінку баскетбольним перспективам в Україні:
“Баскетбольне майбутнє України повністю залежить від термінів закінчення війни. Умовно, якщо війна завершиться до початку літа і завершиться без нових глобальних інфраструктурних руйнувань, то ми матимемо два-чотири місяці на те, щоб перезбирати залишки баскетболу і якось запустити всі процеси. Запуск процесів – ключове у цій ситуації. Далі життя, за наявності миру та стабілізації економічної обстановки, все саме відрегулює. І якщо ситуація в Україні буде стабільною, поступово ми почнемо повертати собі позиції.
Як це буде виглядати? Найімовірніше, дуже обмежений чемпіонат на 6-8 команд, у якому виступатимуть на 90-95% місцеві гравці, які з якихось причин не зможуть знайти роботу в Європі. Найімовірніше, це буде мікс ветеранів і зеленої молоді, без попереднього досвіду гри в Суперлізі, яка отримає великий шанс показати себе.
Решта статусних українських гравців поїде за кордон. Повториться ситуація 2014-2016 років, лише у ще більшому масштабі. Якщо тоді виїхало 60% сильних українців, то зараз поїдуть абсолютно всі. Хто зможе і на кого буде попит.
Так триватиме рік-два, після чого, за наявності стабілізації ситуації та економіки, вони поступово почнуть повертатися.
У попередній кризі нам знадобилося 5-6 років відновлення рівня. Зараз, якщо ситуація буде розвиватися добре, на мій погляд, часу знадобиться менше, роки 3-4 — є досвід того, що і як треба робити, щоб швидко повернутися на прийнятний рівень.
Однак у перші рік-два нічого якісного на нас не чекає. У той же час взагалі добре, якщо баскетбол буде перезапущений хоча б у такому форматі.
Якщо ж війна вийде в далекі часові рамки, то ні про який баскетбол усередині країни не може бути мови. Тут уже хоча б збірну зібрати для участі у чемпіонаті Європи… Але про це зараз думати не хочеться.”
Автор публікації
