Юрій Михайлюк: “У НБА Святу поки не вистачає довіри”

Юрій Михайлюк: "У НБА Святу поки не вистачає довіри" 1 - basket.com.ua

Батько новоспеченого чемпіона НБА Святослава Михайлюка Юрій Михайлюк дав інтерв’ю сайту Sport-express.ua, у якому розповів про процес становлення свого сина.

– Юрію Миколайовичу, розкажіть, яким було дитинство Святослава?

– Уже з перших місяців після того, як Святослав почав ходити, його іграшкою був м’яч. Окрім якого він нічого не хотів тримати у руках, йому нічого не подобалося. Ми думали, що буде футболістом.

Про баскетбол тоді навіть не задумувались. Хоч дружина й займалась ним, та навіть була в студентській баскетбольній команді. Великої популярності в ті часи (кінець 90-х – початок 2000-х) баскетбол не мав, і коли Святославу було чотири роки – дружина відвела сина на спортивну гімнастику, яка йшла для Святослава важко. Він не любив, коли його розтягували. А баскетбол розпочався лише у школі.

– Як це сталося?

– Свят навчався у Першій міській гімназії Черкас. Там, у другому класі, вчитель фізкультури Олександр Молчан дуже здивувався технікою ведення м’яча, яка була у сина.

Я якось прийшов його забирати його з гімназії, а вчитель запитує: «він у вас десь баскетболом займався?». З того часу Олександр Миколайович примітив Святослава, а потім почав набирати команду. Там і почався шкільний баскетбол. Згодом у нас усе якось дуже швидко стало пов’язаним зі спортом.

– Першою командою у кар’єрі вашого сина стали Черкаські Мавпи. Як він туди потрапив?

– Коли Святославу було десять років, у місті почала зароджуватись академія клубу Черкаські Мавпи, меценатами були Михайло Бродський та Сергій Одарич. Тоді до Черкас було запрошено кілька тренерів. Зокрема, Максима Міхельсона із Кривого Рогу. Саме він набирав команду хлопчаків 1996 року народження, старших за Святослава на рік.

Сина запросили на перегляд у цю команду. В першому наборі Міхельсон взяв дев’ятьох дітей з 1996-го, а потім почав когось шукати по залу. Це був Святослав, у якому Максиму Сергійовичу сподобались показники фізичних даних.

До речі, тоді син був обраний десятим, 10 червня у нього день народження, десятий номер отримав від Міхельсона. Так ця десятка потім і вела його аж до НБА: в Черкаських Мавпах, збірній України, у Канзасі.

– Хто навчив Святослава так добре кидати з дальньої відстані? Це праця Міхельсона, чи ось цей вроджений талант до ігрових видів спорту?

– Гадаю, це комплексна річ. Міхельсон, вчитель Олександр Молчан, а також і вроджені дані. Якщо їх немає, то й витренувати це неможливо.

– Ще трохи про фізичні дані. Зріст Святослава – 203 см. Чи є у родині ще хтось настільки високий?

– У мене зріст 190 см, у дружини – 170. Дідусі невисокого росту, а ось бабусі – вище середнього. Однак у родині немає когось, про кого можна було б сказати, що тут Святослав вдався у нього.

– А коли ви зрозуміли, що ваш син буде професійним спортсменом?

– Ще з років 8-10 він говорив, що хоче стати баскетболістом. Думаю, що це було видно уже десь років у 12. Він мав чудові показники у дитячих змаганнях. Коли Бродський та Одарич організували академію, фінансували участь команди 1996 року народження у Євролізі. Вони їздили в Польщу, Балтійські країни, інші європейські та навіть у росію (це було до 2014 року).

Святослав був одним з лідерів на майданчику, тож та уже тоді було видно, що ймовірно професійний спорт – його майбутнє.

– У 2014 році, в неповні 17 років, Святослава викликають у табір національної збірної для участі у чемпіонаті світу. Ви очікували на це?

– Це не було надто очікувано, але й не було «як холодна вода на голову». Перед тим Святослав уже грав за юнацьку збірну на чемпіонаті Європи, де увійшов до символічної збірної турніру. Пригадую, що тоді біля Палацу Спорту у Києві був білборд, де Святослав був зображений з доволі грізним виразом обличчя і напис: «Моє ім’я прогримить на весь світ».

Ми вже відчували, що він от уже десь має заграти. Тоді разом із Фуадом Коркмазом син посідав одну з перших позицій у рейтингу найкращих молодих гравців Європи. Ми розуміли, що перспектива у національній команді є, тому очікували на дебют. Але не той момент, не в тому році.

– Настільки ранній виклик у збірну вплинув на розвиток Святослава як гравця?

– Однозначно. Це дало йому певне самоствердження. Коли ти виходиш грати проти збірної США з молодими Клеєм Томпсоном, Стефом Каррі, Кайрі Ірвінгом та купою інших зірок – у тебе щось тьохкає, змушує мобілізувати власні сили та дає впевненість, що ти мусиш грати з ними або проти них.

Це важливо, бо шлях хлопця з центрально-східної Європи у НБА – дуже непростий. Усе ж ми ментально інші. Там гравці зазвичай по спортивному більш нахабні й фізично сильніші.

В 2018 роі був драфт НБА, де Михайлюк став 47-м номером вибору. Для родини цей момент був спокійним та очікуваним чи стресовою ситуацією?

– Ну, не однозначно. Він виходив на драфт ще у 2017-му, але підвернув ногу й знявся з перегляду. Роком пізніше Святослав навчався: закінчив четвертий курс й знову подав свою кандидатуру.

Свят був у різноманітних рейтингах і це нас підбадьорювало, але драфт же дуже непередбачуваний. Ось, наприклад, Юссуф Санон з Прометея того ж року був обраний клубом Вашингтон Візардс під вищим номером (44), ніж Святослав, але у НБА так і не закріпився. Віримо, що йому вдасться.

Джабарі Паркер у 2014-му був обраний під другим номером, але кілька років пограв у НБА і змушений був їхати у Європу . Тут важливо, як складеться доля, бо це бізнес, який нам часто важко зрозуміти.

– Зараз Святослав – чемпіон. Чого б вам хотілось побачити від нього далі?

– Того, що буде гріти його душу – більше грати в баскетбол, заявляти про себе й отримувати нові емоції, які будуть підштовхувати до нових викликів. Я впевнений, що в міру різних обставин він ще не до кінця розкритий гравець.

– Що заважає Святославу повністю реалізувати свій потенціал?

– Потрібно опинитись у потрібному місці у потрібний час. Є гравці, які мають шикарні дані, але десь тренер трохи не повірив у тебе. У нас було так, що Міхельсон вірив у Святослава і залишав його на паркеті навіть тоді, коли ставались провали. У НБА ж поки не вистачає довіри.

Але вже навіть той шлях, який він пройшов – вартий багато чого! Це і його особиста заслуга, і тих людей, які оточували та допомагали йому. Передусім: тренери Олександр Молчан і Максим Міхельсон, меценати Михайло Бродський і Сергій Одарич, тренери та співробітники клубу Черкаські мавпи і ряд інших. Певну роль у цьому зіграли й ми – батьки…

0

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

vodolaz

128
Коментарі: 6Публікації: 7757

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
*
Генерація паролю
Цей сайт використовує файли cookie, щоб запропонувати вам кращий досвід перегляду. Переглядаючи цей веб-сайт, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie.