Іссуф Санон: “Прийму будь-яку пропозицію з НБА. Хочу довести, що мій вибір на драфті – не помилка”

Захисник «Прометея» Іссуф Санон дав інтерв’ю HoopsHype, в якому відповів на питання про війну в Україні та свою кар’єру.

Читайте адаптацію від basket.com.ua.

– Як це бути темношкірою дитиною, що росте в Україні?

– Коли я ріс, мені було трохи важко. В моєму місті не було багато темношкірих дітей. Отже, усі ніби вказували на мої відмінності, хоч і жартома. Я маю на увазі, що деякі з цих жартів були дуже дружніми, і я їх підтримував. Але деякі діти просто не розуміли, чому я такий. Так, це трохи дратувало. Звичайно, були дивні ситуації в школі, коли мене обзивали, і мені доводилося з цим справлятися.

– Ти вже вісім років професійно граєш в Європі, виступав за «Вашингтон Візардс» в Літній лізі НБА. Як ти психологічно адаптувався, оскільки нещодавно тобі виповнилося 24 роки?

– Я ніколи не відчував, що граю зі старшими хлопцями. З 14-15 років вже грав з ними. Я ніколи не відчував цього переходу від дитячого баскетболу до дорослого. Але, звичайно, коли я приїхав до Сполучених Штатів, все було справді інакше. Це було для мене новим середовищем порівняно з європейським баскетболом, коли я приїхав із «Дніпра» до Словенії. Але кошик той самий. Приїзд в США відкрив мені очі, тому що баскетбол там дійсно інший. Він більш фізичний, більш швидкий. Усі хлопці ідуть в прохід на тебе. Вони люблять постійно грати з м’ячем. Кожен може кидати. Тож ви постійно бачите різницю.

– Через війну в Україні ти перейшов з «Дніпра» в «Прометей» і вже не граєш в чемпіонаті України, а виступаєш в латвійсько-естонській лізі. Що змінилося?

– Українська ліга була трохи кращою. Я граю в Єврокубку і особливо багато в латвійсько-естонській лізі. Дуже приємно виступати в Єврокубку, але проти естонських клубів помітно не дуже високий рівень. Хоча принаймні це щось.

– Святослав Михайлюк і Олексій Лень були для тебе великими прикладами для наслідування?

– Так, в ранньому віці я спостерігав за Олексієм Ленем, а потім за Святославом Михайлюком, які стали моїми товаришами по збірній. Коли я був дитиною, вони були для мене великими суперзірками. Я приходив на ігри, а мій тренер завжди казав, що треба протистояти захисту суперників, так як Михайлюк і Лень. Потім я прийшов до національної збірної і вперше зустрів їх. Було трохи сором’язливості , оскільки вважав їх зірками. Я розмовляв з ними, багатьма їхніми друзями та одноклубниками. Коли я був дитиною, дивився, як вони грають, хотів виступати з ними. Я говорив хлопцям: «Хочу з ними пограти». Тепер це реальність. Божевілля, яке зводить мене з розуму. Я спостерігав за цими двома хлопцями, а тепер ми партнери по команді. Це справді божевілля.

– Як на твоє життя вплинула війна в Україні?

– Маю сказати, що події в Україні мене надзвичайно пригнічують і злять. Хоча я зараз не в Україні фізично, але відчуваю зв’язок з країною своїм серцем. Там мої друзі та родина. Не було жодного дня, коли б я не думав про них та їх безпеку. Як і про народ України, який стикається з усіма тими жахливими речами, які робить Росія щодня.

– Ти донеччанин. Чи постраждав ти особисто і твоя родина?

– Мені було 14 років, коли моє місто Донецьк зіткнулося з тими жахливими подіями 2014-го. У нас з родиною не було іншого виходу, як виїхати, тому що жити в місті під час бойових дій було неможливо. Мама прийняла важке рішення віддати мене в спортивну школу в Дніпрі, де я прожив три роки, а мій старший брат переїхав до Києва. Наша мама залишилася в Донецьку ще на рік. З тих днів я ніколи не був вдома.

– Як це бути в країні, коли починається війна?

– 24 лютого 2022 року я вдруге зіткнувся з війною в своїй країні. Я був шокований, не міг повірити, що таке взагалі можливо. З того дня у мене збереглося відчуття розчарування та безпорадності, оскільки більшість українських міст були обстріляні. Я буквально бачив ракети, які летіли біля мого вікна. Я б ніколи нікому не побажав відчути звуки вибухів ракет у своєму місті та сирени, які виють майже цілий день.

– Чи важко було знайти нову команду в середині сезону?

– З початку повномасштабної війни я не тренувався близько місяця, тому мені було важко набрати форму як фізично, так і морально. Однак, я почав над цим працювати і через невеликий проміжок часу команди робили мені пропозиції.

– В 24 роки починається прайм-тайм твоєї кар’єри. Які наступні кроки? Твої драфт-права були у «Х’юстон Рокетс», але вони відмовилися від них. Чому?

– Я просив їх, щоб мене відрахували. Тепер я справді вільний. Можливо, спробую зіграти в Літній лізі або там, де мені запропонують. Але зараз я дійсно зосереджений на плей-офф Єврокубка і завершенні сезону в «Прометеї», що є моєю метою.

– Ти готовий грати в G-Лізі і отримати двосторонній контракт чи щось таке? Або сподіваєшся потрапити в склад команди НБА під час тренувального табору?

– Це справді хороше запитання. Справа у ваших можливостях. Якщо буде гарна нагода, я приїду, незалежно від того, що запропонують – G-Лігу чи тренувальний табір. 10-денний контракт або просто одне тренування – цього ніколи не буде достатньо. Але якщо мене хочуть бачити американські команди, я зроблю все, що вони попросять. Я це розумію.

– Що можеш запропонувати зараз як проспект або гравець НБА чи G-Ліги? Який твій найкращий навик?

– Думаю , я справді можу показати, як здатен якісно захищатися та йти в швидкі прориви. Я справді можу робити проходи через весь майданчик. І цього сезону мій відсоток точності триочкових точно був кращим, ніж торік.

– Ти грав за «Візардс» в Літній лізі НБА 2018 і 2019 років. Чого ти навчився тоді? Що змінилося тепер, коли ти подорослішав?

– Думаю, коли я був молодшим, мій менталітет був дещо іншим. Я не був готовий грати там. Був ще дитиною, ментально незрілим. А зараз ментальний аспект кардинально змінився. Думаю, що тепер я справді можу конкурувати з цими хлопцями.

– Баскетбол НБА підходить тобі краще, ніж європейський?

– Так, усі хлопці з США, які грали зі мною, завжди казали, що американський баскетбол – це мій стиль. Вони завжди радять мені намагатися бути унікальним або щось подібне. Всі вони знають, що я люблю йти в проходи через весь майданчик. Іноді я можу феєрити в нападі і просто піти один на оди, оскільки відчуваю, що можу пройти суперника. Я бачу, як він опускає голову або просто губиться і йду повз нього. Отже, так. Я думаю, що це мій стиль. Але треба це повністю довести.

Мене ніхто не знав до чемпіонату Європи U-18. На ньому я виступив дуже добре. Деякі люди, навіть в Україні, почали говорити, що я виглядаю старше, ніби мені 24 роки. І мені просто змінили день народження, тому що я темношкірий. Вони сказали, що я з Африки, коли мені було приблизно 15 років. І це була божевільна історія, тому що ніхто ніколи про мене не чув. Я просто прийшов нізвідки, а люди казали: «Ти виглядаєш на 18 років».

Ви знаєте, це було божевіллям. Здається університет Арізона Стейт чи Гранд-Каньйон розповсюджував інформацію, що в мене підроблені паспорти та все таке інше. Просто через те, що вони читали про це в інтернеті або хтось сказав їм такі речі. Я не знаю, як це сталося. Це було божевілля.

– У тебе були проблеми з апендиксом, а потім травма гомілковостопного суглоба. Як ти це подолав? Чи завадили ці травми твоєму розвитку? Ти пропустив багато часу.

– З моїм гомілковостопним суглобом проблема була пізніше, і я вибув майже два роки. Це було важко. Але на той момент я навіть не був готовий до такої травми, тому що це здавалося невеликою проблемою. А люди в Україні не мали досвіду лікування таких травм. Я працював з людьми, які не були з цим знайомі. Ось чому я вважаю, що моя реабілітація була надзвичайно довгою. Мені сказали, що я можу повернутися в команду. Я був дуже атлетичним і просто почав робити свою справу, але знову отримав травму і вибув на 7 місяців.

Потім знову почав щось робити і знову травмувався. Мені сказали, що потрібна операція. Уявіть собі, я вибув сім місяців, але лише через два тижні після того, як почав тренуватися, знову отримав травму. Тож після цього мені зробили операцію, я пропустив майже рік. Для мене це був темний період. Ви знаєте, перші три місяці я просто знаходився вдома, проходив реабілітацію. Все, що я міг робити, це дивитися телевізор, робити розтяжку двічі на день та грати у відеоігри.

Друзі телефонували мені, питали, як я. Ми говорили про баскетбол. Я згадував стук м’яча і свій останній матч, коли виступив дуже добре. Особливо складно було під час домашніх матчів «Дніпра». Це було божевілля. Здавалося, що одноклубники думають: «Почекай, що ти робиш? Чого ти сидиш?» Це було важко, але я через все пройшов, і зараз почуваюся добре. Все чудово.

– Яку травму щиколотки ти отримав?

– Це був стресовий перелом. Уявіть собі, всі знають, що я доволі веселий хлопець. Це сталося на тренуванні. Тренер попросив нас грати п’ять на п’ять. Я виконав кидок. Коли приземлився, просто почав кричати. Всі сказали: «Давай, припиняй придурюватися». А я кричав: «Ні, ні. Я травмований». Вони відповідали: «Не говори нам цих дурниць. Ми знаємо, що ти завжди жартуєш». Потім пішов до лікаря. Він зробив огляд. Мені було важно навіть просто стояти, тому пройшов МРТ. Три місяці говорив, що у мене болить нога, причому дуже сильно. Лікар завжди відповідав мені, що треба прикладати лід. Знаєте, це була перша ознака того, що у мене така проблема. Мені потрібно було почати працювати над її вирішенням. Якби я знав діагноз раніше, то все одно міг би робити деякі вправи і таке інше, але я продовжував грати.

– Ти більш атлетичний, ніж думають люди?

– У всіх різна думка щодо мого атлетизму. Ви знаєте Ді Джей Стефенса? Він дійсно вміє стрибати. Він справді класно вміє робити данки, тож для мене він атлетичний. Він надзвичайно легко рухається. Я не знаю. Можливо, я теж такий. Думаю, що можу справді вразити деяких людей, тому що вони ніколи не бачили, як я граю. Я вважаю себе атлетичним. При цьому трохи більш атлетичним, ніж виглядаю зі сторони. Мій перший крок дуже швидкий, тому я завжди випереджаю захисника суперників на першому кроці. Мій перший крок справді знищує суперників. В Європі це завжди допомагає, тому що у нас немає правила трьох секунд.

– Ти хотів би показати це людям, якби отримав шанс в Літній лізі або G-Лізі?

– Я просто хочу показати їм, чому мене вибрали на драфті НБА. Не більше, не менше. Я просто хочу довести їм, що це не була помилка. Багато людей кажуть, що мій вибір на драфті був помилкою. Тож я просто хочу довести їм, що це «хороша» помилка і вибрали мене недаремно.

– Чим ти здатен здивувати?

– Своїм кидком. Я думаю, що можу справді здивувати тих, хто в цьому сумнівається.

– Якби можна було повернути час назад, чи грав би ти в NCAA замість того, щоб починати професійну кар’єру?

– Я думав про це, тому що в коледжі тобі дають більше свободи. Це мені справді подобається. Тож це була б гарна пригода для мене. Отримувати м’яч, мати тренера, який вірить у мене, і просто бути собою. Просто займатися рутиною щодня, а потім робити якийсь божевільний розворот або що завгодно, і закидати м’яч у кошик. Я думаю, відповідь на питання – так, грав би. Але у мене була можливість поїхати в «Олімпію». Вони мені дуже допомогли, дійсно навчили англійської мови, якою я зараз розмовляю. Я знаю, що вона не ідеальна, але принаймні є якийсь рівень. Тому я дуже ціную це.

– Як гралося в Словенії?

– Знаєте, це було круто. Я потрапив в іншу країну. В 18 років було важко проявити себе в чемпіонаті Словенії у складі «Цедевіти-Олімпії». Ми виграли титул в місцевій лізі. Це зовсім іншим рівень. Я грав в Україні по вісім хвилин за матч. А потім я приходжу і отримую 25 хвилин в Лізі чемпіонів ФІБА. Для маленької дитини це було дуже цікаво. Але в той же час я ще не знав англійської, тому зі мною було дуже важко спілкуватися на паркеті. Хлопці мені казали, просто йди в прохід, став заслон, захищайся або щось таке. Я дратувався, не знав, що вони вимагають. Я не міг запитати: «Про що ти мене питаєш? Що ти хочеш, щоб я зробив далі?» Перші три місяці допомагав Google-перекладач. Так, це було справді важко.

– Як ти ментально виріс або змінився порівняно з періодом, коли був 18-річним хлопцем, який грав у Літній лізі?

– Розуміти людей тепер легше. Я розумію, чого від мене хочуть, чого від мене вимагає тренер. Коли мені було близько 18 років, коли тренерський штаб і всі інші люди намагалися вирішити мої проблеми, я виглядав злим або засмученим. Тепер я цілком розумію, що від мене вимагають, і не злюся. Я просто виконую свою роботу і намагаюся з кожним днем ​​ставати кращим. Я думаю, що зараз все інакше.

– Що б ти порадив самому собі в більш молодому віці?

– Щодня працювати більше і старанніше, вірити в себе. На моєму шляху було багато людей, які говорили мені, що я не вмію грати в баскетбол, не вмію кидати, що мене вибрали на драфті безпідставно. Тож, напевно, я б сказав собі працювати старанніше кожного дня з 13 років. Гарна порада – просто вірити в себе. Не слухати, що говорять інші. Багато людей дозволяють іншим говорити їм те, що вони хочуть почути або що спадає їм на думку.