[livescores]

Ольга Дубровіна: “Ми були з “Прометеєм” до кінця”

<strong>Ольга Дубровіна: "Ми були з "Прометеєм" до кінця"</strong> 1 - basket.com.ua

Президент “Прометея” Володимир Дубинський у недавньому інтерв’ю, яке вийшло на каналі Dmart TV, розповів, що не планує жіночу баскетбольну команду наступного сезону.

У цьому ж інтерв’ю прозвучало, що коли почалася війна, солідарність із клубом показали всі, окрім спортивного директора Кирила Большакова та його дружини. Також жодна з гравців йому теж не зателефонувала.

Basket.com.ua зв’язався з одним із лідерів збірної України, капітаном “Прометея” минулого сезону Ольгою Дубровіною, яка розповіла, як команда пережила початок війни, який співпав із чвертьфінальним матчем клубу в Єврокубку.

“Почнемо з того, що 14 лютого ми командою поїхали з України. Виїхали з планами, що нам треба зіграти дві чвертьфінальні ігри Єврокубка з турецьким “Мерсіном”. Тоді, якщо пам’ятаєте, була рекомендація американського посольства виїхати з України, тому, щоб зберегти наших легіонерок було прийнято рішення вирушити на збір до Болгарії.

Пожертвувавши Кубком України, поїхали на два тижні. Усі дівчатка поїхали з речами на збір, щоб потім повернутися в Україну.

24 лютого, в день домашньої гри проти турецького “Мерсіна”, ми прокинулися, і всі телефони червоні – почалося щось жахливе у нас у країні. У нас у команді одеситки, дівчинка з Миколаєва, Києва, Дніпра, західної України. Прильоти були скрізь першого дня війни. Сім’ю вивезла лише я – у мене чоловік болгарин і оскільки у нас збір був у Болгарії, то ми відправили дитину до бабусі. У решти дівчат всі рідні – в Україні.

Тренери не знали, що з нами робити, всі були шоковані. Ніхто не говорив про тактику, стратегію. У перерві між другою та третьою чвертю всі дівчата просто сиділи з телефонами та плакали. Наше керівництво начебто просило про перенесення гри, бо ми в такому стані… всі ходили, як зомбі, плакали. Навіть дівчата з “Мерсіну” намагалися нам допомогти. Коли ми стояли на представленні команд, вони говорили “чим ми можемо вам допомогти”. А ми не розуміли, як допомогти там в Україні. Навіть вони не розуміли, як із нами грати.

Наступного дня після гри, 25 лютого, я написала повідомлення одному з керівників “Прометея” із питанням, де ви і чим я можу допомогти. Мені відповіли, що все нормально, ми у Дніпрі. Особисто я написала повідомлення, і мені була надана на нього відповідь.

<strong>Ольга Дубровіна: "Ми були з "Прометеєм" до кінця"</strong> 3 - basket.com.ua

– Після матчів із “Мерсіном” де залишалася команда?

– Після першої гри ми готувалися в Болгарії до другої гри, поїхали до Туреччини і там відіграли матч. Зрозуміло, що наш психологічний стан залишався тяжким. Я вам скажу, у нас Таня Юркевичус – у неї в Україні залишилася дитина, і вона відіграла обидві гри за “Прометей”. І ні вона, ні інша дівчина не розвернулася і не поїхала, а всі вийшли та зіграли у формі “Прометея”. Ми були з командою до останнього.

Потім ми повернулися до Болгарії і були там майже місяць. Спасибі Тіні Димитровій – це директор баскетбольної академії Бултекс, дякую міру міста Пловдів. Ми жили безкоштовно в готелях, нас годували, комусь допомогли влаштуватись на роботу після того, як від “Прометея” надійшло повідомлення про розірвання контракту та про те, що ми всі вільні від контрактних зобов’язань. І до того дня, поки нам не надійшло повідомлення від “Прометея”, ми разом жили на базі в Пловдіві. Ніхто не поїхав. Була інформація, що “Прометей” хочуть зберегти, щоби була команда, але 5 березня Володимир Дубинський ухвалив рішення про розпуск усіх команд.

Після цього усі дівчата почали шукати команди. Лише за місяць остання людина з “Прометея” покинула готель.

Зазначу, що наші тренери були з нами, були в Болгарії поки остання дівчина не поїхала, не визначилася. Хоча могли виїхати другого дня після того, як команду розпустили. Як вони тримали зв’язок із керівництвом – я не знаю. Я розповіла про команду.

<strong>Ольга Дубровіна: "Ми були з "Прометеєм" до кінця"</strong> 5 - basket.com.ua

– А ви від імені команди не намагалися з зв’язатися з президентом?

– Особисто я не дзвонила до Володимира Михайловича. Я не маю його номера телефону, хоча це не виправдання, адже є соціальні мережі. Мабуть, треба було йому написати. Але я уявляла, яка в нього запара в Україні, яка кількість людей, яких треба рятувати. І ми ще будемо телефонувати… Мені здається, що з боку жіночої команди “Прометея” ми створили найменше проблем. Ми жодного разу не дзвонили, не просили вивезти сім’ї, не питали про зарплати.

Я думаю, навіть зараз ніхто не розуміє, як ми були, як наші сім’ї виїжджали. У нас ніхто не запитав, як ми, як ми справляємось, де наші сім’ї. У мене брат пішов на війну третього дня, для нього це вже друга війна. І коли від нього по 3-4 дні немає повідомлень, а він воює у гарячих точках…. Це важко…

Команда жила тільки то інформацією, яку нам озвучували тренер та директор команди. Особисто з нами не зв’язувались. Наскількі мені відомо від дічат. Ми були з “Прометеєм” до кінця. Мені дівчата після цього інтерв’ю дзвонять і кажуть, ми не віримо, що ти не дзвонила до команди і не питала. Як на мене, це було не в моїй компетенції виходити на зв’язок із президентом.

Але я як капітан команди 25 лютого писала одному з керівників. Я щотижня була на зв’язку з менеджером команди Яною, менеджером чоловічої команди Дімою. Я приїжджала на тиждень до Дніпра і зв’язувалась з Яною, Дімою, говорила, що може чимось допомогти. Мені сказали, що не треба. Я не знаю, чому так сказав Володимир Михайлович.

Після інтерв’ю я написала Володимиру Михайловичу у Facebook, перепросила, що треба було написати. Я подумала, що в такій ситуації, коли там жесть, то мені дзвонити і пропонувати свою допомогу якось недоречно… значить треба було.

<strong>Ольга Дубровіна: "Ми були з "Прометеєм" до кінця"</strong> 7 - basket.com.ua

– Як ви допомагали після початку війни?

– Ми були на зв’язку з хлопцями з баскетбольної команди “Прометея”, ми були на зв’язку з дівчатами з волейбольної команди. Ми були як одна родина. Ми допомагали чим могли, допомагали виїжджати з України, приймали тут у Болгарії. Не тільки гравцям “Прометея”. Можна поговорити про це з гравцями чоловічої баскетбольної команди, волейболістками “Прометея!.

Ми допомагаємо військовим, збирали гроші на машини. Наш тренер Юлія Агапова допомагала готувати їжу для ЗСУ.

Я й зараз займаюсь волонтерством, допомагаю біженцям тут у Болгарії. Приймаємо людей з України, одну дівчину з дитиною я везла машиною за кермом у Дніпро.

– Як зараз ситуація у команді, у всіх батьки у безпеці?

– Зараз у всіх сім’ї, батьки у безпеці. Хоча важко назвати “безпекою”, коли батьки продовжують перебувати в Одесі, Миколаєві, а там постійно гримить. Мої батьки можуть покинути країну, але не хочуть.

Я хотіла повернутись. Катя Римаренко пропонувала повернутися та займатися волонтерством. Ну не автомат у руки братии… хоч я така, що взяла б і автомат, дивлячись на свого брата, на інших хлопців, які позалишали свої сім’ї та пішли воювати. Мені здається, що я теж пішла б.

Я на тиждень приїжджала до Дніпра і мені складно сказати, де переносити цю ситуацію простіше – в Україні чи за кордоном, при цьому читаючи про постійні прильоти та вибухи.

Останні два роки я насолоджувалася часом у “Прометеї”. Було створено відмінну лігу, відмінний зал, дорога, побудована інфраструктура. Я вам скажу, багато європейських країн так не грають, не мають такої інфраструктури, яка була у нас. І тепер цього нема. Я не можу зрозуміти, як пояснити те, як болить серце. Я не можу зрозуміти, як цього не може зрозуміти росія. Адже в історії всі імперії рано чи пізно руйнуються. Не може імперія завжди існувати. Війна закінчиться, але якою ціною? Скільки наших хлопців загине? Оце страшно.

1

Автор публікації

Офлайн 2 дні

vodolaz

18
Коментарі: 5Публікації: 1513

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
*
Генерація паролю